Твір на тему: «Загальнолюдський зміст п’єси Мольєра “Міщанин-шляхтич”»

Мольєр «Міщанин-шляхтич»

Зупиняючись на кожній репліці п’єси та глузуючи ледь не з кожного рядка, ми сприймаємо її більше як розважальну, ніж повчальну літературу. Ми подумки погоджуємося з Ков’єлем, який вважає, що складно, мабуть, знайти людину, яка була б дурнішою за пана Журдена, і кепкуємо разом зі служницею Ніколь з нового наряду її пана. Але чи справді у нашому світі все зовсім інакше?

Кожного дня ми зустрічаємо десятки людей, вчинки яких нам здаються незрозумілими та навіть комічними. На що тільки деякі не здатні, щоб мати більш пристойний вигляд в очах «елітного» прошарку суспільства! Пан Журден, мабуть, позаздрив би їх пихатій поведінці та показовим манерам. Насправді заздрити тут не можна, залишається тільки поспівчувати. Проживаючи шляхетне життя, дуже скоро втрачаєш власне — те, яке тобі відведено на цій землі. Втрачається індивідуальність, людина просто стає маріонеткою в руках моди, грошей, слави або інших людей.

Що ж штовхає таких бідолах на добровільну втрату особистості? Перш за все, впевненість у тому, що високого статусу можна досягти, лише маючи шляхетні манери і витрачаючи гроші на одяг та корисливих вчителів. Пані Журден це вважає марнотратством, а її чоловік упевнений у своєму успіху й правоті. З іншого боку, це підтверджує невдоволеність людини власним життям, невміння радіти тому, що маєш. Пан Журден не хоче віддавати заміж свою доньку тільки тому, що Клеонт не належить до знатного роду, адже шляхтичі повинні мати справу лише зі шляхетними панами та панянками. Добре, що коханий Люсіль, слуга Журдена та його оточення мають кмітливість та хитрість із розумом, тому й можуть догодити норовливому пану та здійснити свої бажання.

До речі, оточення нашого «шляхтича» — це окрема справа. Таких людей ми бачимо на кожному кроці. Звичайно, ніякої користі й науки з них немає, вони сприймають подібних панів «як дійну корову». Нажитися на чужій дурості й необачності — от і вся мета їхньої удаваної допомоги. Тому образам вчителів у п’єсі приділено багато уваги теж недаремно. Будь-яка наука вивчається спочатку, а не за примхами і побажаннями. Журден був упевнений в тому, що його навчили, але його просто пошили в дурні та красиво спустошили гаманець. Хто винен більше — кожен вирішує для себе сам. Головне, не натрапити на подібний гачок та не дати ввести себе в оману. Разом із цим не варто користуватися чужою неосвіченістю і, попри все, залишитися гідною людиною.

Дуже прикро розуміти, що багато з нас кимось уміло ошукані або власноруч обирають нечесний шлях. На кожного «журдена» знайдуться свої вчителі й навпаки. І щоразу, коли це відбувається, світ не змінюється на краще, а ми ж прагнемо цього. Якщо не справами, то думками. Отже, усе в наших руках!