Твір на тему: «Проблеми особистого щастя» в романі Михайла Лермонтова «Герой нашого часу»

Михайло Юрійович Лермонтов «Герой нашого часу»

+2

Григорій Печорін. Хто він? Нещадний цинік чи нещасний гуманіст? Людина, яка ніяк не могла знайти свого щастя? Чи, може, він знав, що пошуки марні?

Кожен читач може прослідкувати, як змінюється його враження він вчинків Печоріна від початку й до кінця твору.

Щодо мене, то в розділі «Бела» я побачила цього молодого чоловіка нахабним, злісним, егоїстичним. Чого тільки варте викрадення невинної красуні Бели та змова з Карагезом! Цей вчинок доводить, що він зневажає інших і не цінує їхню свободу. Чоловік тримав молоду горянку при собі, як іграшку, а коли вона йому обридла, то він зовсім став холодним до неї, чим спричинив тяжкі її страждання. Навіть смерть Бели не особливо вплинула на Печоріна: він залишався таким же холодним, що засмутило Максима Максимовича.

У наступному розділі («Максим Максимович») Печоріна описує оповідач — людина з сучасними поглядами на життя. Герой зберіг основні свої риси характеру навіть після стількох років. Холодність душі та небажання заводити дружбу можна помітити в епізоді привітання Григорія із Максимом Максимовичем. Проте така недружелюбність пояснюється тим, що Печорін може не повернутися зі своєї поїздки та тим, що цей факт турбує його.

Крім того, оповідач помітив у жестах нового знайомого деякі ознаки скритності характеру. Також він розповідає, що очі Печоріна «не сміялись, коли він сміявся». Таку особливість автор відмічає, як ознаку «або злого характеру, або глибокої постійної печалі». На мою думку, таке зауваження змушує читача задуматися над тим, що ж відбувається у душі героя й про те, чи справді в нього лиха вдача.

Розділ «Княжна Мері» остаточно переконує в тому, що Печорін — жертва обставин, а його характер — результат виховання та впливу оточення. Зважаючи на те, що друга частина роману подана у формі щоденника, то немає сумніву, що на цих сторінках ми маємо змогу бачити справжнього Печоріна з усіма його недоліками та позитивними якостями. Звідси ми дізнаємося, що цей чоловік здатен кохати по-справжньому. Почуття Печоріна до Віри змушують його постійно йти на ризик, щоб хоч бачитися з цією жінкою. При цьому він не бажає їй ніякого зла й не хоче повністю заволодіти її почуттями. Також Григорій цінує приятелювання, адже його стосунки з Вернером будувалися на взаєморозумінні. Печорін не хотів, аби один з них залежав від іншого.

Тоді чому ж такі прекрасні його риси можна знайти лише на сторінках щоденника? На це питання нам дає відповідь сам герой. Виявляється, ще в дитинстві Григорія принижували, йому недовіряли, називали брехуном. Тому хлопець вирішив, що краще заховати своє серце під лід байдужості та ненависті до людей. Ось так злий світ загубив ще одну чисту дитячу душу, змусивши її закритися від оточення. І саме тому Печорін ніяк не може стати щасливим, адже боїться цього. Він звик носити маску циніка, а відкритися новим почуттям для нього — страшна мука.

Таким чином, у романі піднімається проблема пошуку щастя й того, як становлення людини залежить від її виховання та оточення.