Твір на тему: «Висока таємниця кохання» за лірикою Петрарки

+1

О краю мій, о ріки голубі,
Ви омиваєте Лаури очі,
Їх блиск перебираючи собі.
Прекрасні ви в своєму непороччі!

Минають віки, а таємниця кохання залишається такою ж незбагненною і вічною. Це почуття ще багато віків буде хвилювати людей, буде вимагати свого глибокого осмислення.

І тому не дивно, що тему кохання не оминув жоден з письменників. Серед них, натхненних співців цього почуття, особливо вирізняється геніальний італійський поет Франческо Петрарка, творчість якого припала на добу ренесансу.

Ф. Петрарці належить найпоетичніша і найщиріша лірична сповідь про кохання, яку він проніс через усе своє життя:

«Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?»

Ці поетичні рядки узяті з одного із найбільш інтригуючих сонетів талановитого митця. Вже понад шістсот років читаці і критики намагаються віднайти власну розгадку таємничого кохання поета. У цьому сонеті відбився внутрішній конфлікт Ф. Петрарки, сум’яття його душі. Саме таким було неземне кохання поета до звичайної земної жінки на ім’я Лаура.

Навіть сьогодні про справжню Лауру відомо дуже мало. Але відомо, що саме вона надихала митця на створення неперевершених за своєю одухотвореністю поезій. Можна вважати, що Лаура стала легендарною постаттю, тісно пов’язаною з життям та творчістю італійського поета-романтика.

Лірична творчість Петрарки — немов своєрідний щоденник почуттів і душевних переживань. В описах краси Лаури, виконаних за всіма канонами доби ренесансу, переважають порівняння її образу з зірками, перлинами, квітами тощо. Це хоча і робить цей образ схожим на інших ліричних героїнь, але в той же час відокремлює й індивідуалізує його.

У своїх сонетах поет стверджує гуманістичний ідеал, а пафосом його інтимної лірики стає негріховність кохання до земної жінки і любов до земного життя.

Відомо, що Лаура померла під час епідемії чуми у самому розквіті сил і краси. Та поет її не забув. Змертвілий від горя, він шукав зустрічі з коханою хоча б у снах і мріях. Саме в образі Лаури Ф. Петрарка прагнув знайти для себе підтримку на шляху до вічного життя і спасіння душі:

«Ніщо поваби серцю не несе,

Бо згасло сонце і померкло все,

Разом із ним засипане землею.

В життя моє лиш смуток увійшов.

Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,

Що краще був би не стрічався з нею».

Вірним пам’яті коханої Лаури Петрарка залишався до останніх хвилин свого життя. Світлому образу цієї жінки поет присвятив майже сотню сонетів, більшість яких увійшла до поетичної збірки «Книга пісень». Оспівуючи високу таємницю кохання, видатний італійський поет-романтик кожним своїм рядком стверджував, що справжнє кохання в житті людини трапляється лише один раз.