Есе на тему: «Я — європеєць»

+3

Споконвіку територію України вважали законною частиною Росії. Та, на щастя, часи змінились, і Україна все ж стала незалежною державою. Не секрет, що після розпаду Радянського Союзу і здобуття незалежності, деякі «патріоти» продовжують підтримувати ідею возз’єднання з нашим північним сусідом, так званим, «старшим братом». Чи нормально це? Здається, ні. Усі ми добре знаємо і пам’ятаємо скільки шкоди російська верхівка нанесла нашому народу, скільки утисків і знущань ми мали від неї витримати, скільки принижень пробачити. А тепер хтось дозволяє собі кричати з кожної трибуни про духовну єдність, душевну спорідненість двох «братніх народів»?! Вже досить. Ми усе пам’ятаємо і з болем носимо у своєму серці, але терпіти таке вже не маємо сил. Українці нарешті змогли заявити про себе у світі, показати, чого вони дійсно варті. Вже зараз ми маємо право обрати собі ліпшого друга, на якого хотітиметься рівнятись, а не буде знову соромно. Тому останнім часом я майже щодня чую донедавна невідомі слова: Європа, європеєць, євроінтеграція… Я знову замислююсь і не розумію, чи маю я право бути у Європі? Чи живе в мені отой європеєць?

Мабуть, кожен з нас чув вислів «Україна - серце Європи». Так, справді. Наша держава розташована у самому центрі Європи, тому логічно вважати її повноправною європейською країною, а жителів цієї території - звичайними, пересічними європейцями. Та чи це мав на увазі автор згаданого вислову? Можливо. А може, він говорив про схожість наших принципів з європейськими, чи про національний характер, притаманний усім українцям, чи про історичну популярність і значущість України, або Київської Русі, серед тогочасних європейських держав? Не знаю…

Спробуємо зануритись глибше. «Бути європейцем», на перший погляд, — це повністю зрозуміле словосполучення, яке не потрібно пояснювати. Але для більшої впевненості поглянемо у словник. Ага, «європеєць», тлумачить надійне джерело, — це корінний житель Європи, але бачу ще одне, давно забуте значення: «європеєць» — освічена людина з високим рівнем культури. А це вже щось, тепер можна впевнено говорити, що навіть живучи на території Європи, повноцінним європейцем не станеш, якщо не матимеш хоча б достатнього культурного рівня. Ось з цього і треба було починати. Жоден з нас не матиме права назвати себе справжнім європейцем до того моменту, поки не зміниться хоча б на рівні духовному, поки не почне розрізняти погане і хороше, аналізувати свої вчинки. Відразу все змінити нереально, тому починати треба завжди з малого, начебто, зовсім неважливого. Треба спробувати не смітити на вулицях, поважати закони, слідкувати за своєю поведінкою та дотримуватися загальноприйнятих норм. Говорю про це, а сама думаю, чи завжди я дотримуюсь вищесказаного? Мабуть, не завжди…

Тож зараз, на жаль, я не можу назвати себе європейцем, але у мене і у кожного з нас є отой останній шанс ним стати, який допоможе назавжди покинути ы забути сумне минуле, а натомість, подарувати собі і своєму народу щасливе майбутнє, нарешті відкрити для себе омріяний шлях до Європи.