Твір на тему: «Що таке бароко?»

Що таке бароко? Для правильного розуміння терміну можна піти найлегшим шляхом — подивитися його у словнику. У Вікіпедії читаємо:

«Бароко — стиль у європейському мистецтві та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи.»

Теоретично, наукова стаття ніби й пояснює, що таке бароко, але для учня дев’ятого класу таке визначення здається напрочуд складним для розуміння, а тим паче, для вивчення. Сухі класифікації слід лишити науковцям та професорам, а творчій молоді, на мою думку, краще сприймати все через призму власних відчуттів та асоціацій з легким відтінком обізнаності у даному питанні.

У моїй уяві слово «бароко» завжди спричиняло появу картинок помпезних будівель, великих картин, дзеркал у дорогих оправах, химерних прикрас, значної кількості ліпнини на стінах, мозаїк на підлозі та фресок на стелі. Це завжди щось пишне, яскраве, вражаюче.

Архітектура доби бароко — це те, з чим ми зіштовхуємося постійно, майже щодня. У Києві — це Андріївська церква та Михайлівський золотоверхий собор, у Львові — Домініканський костел та костей єзуїтів, у Кременці — це Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки, у Бучачу — міська ратуша, а також безліч інших будівель у сотнях великих і малих міст України. Усі вони чимось дуже схожі, але водночас такі різні. Це навіть важко пояснити словами, більше на грані почуттів. Барокову архітектуру складно було б назвати приємною для ока або красивою, якби не ця її величність, відірваність від усього земного. Витвори мистецтва геніїв бароко минулих століть — не лише українських, а й світових: Пітера Пауля Рубенса, Антона ван Дейка, Бартоломея Растреллі, Кальдерона, Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганна Себастьяна Баха — й досі вражають своєю сутністю, справляють враження скорботи, смутку, напруги, божевілля, нервовості, хоча водночас і зберігають чітку побудову, холодну стильову виваженість, симетрію й потойбічну, майже неможливу красу.

Те саме спостерігаємо в європейському та українському живописі, музиці, скульптурі, літературі. Це завжди пишність форм, урочистість духу, динамічність кольорів, парадність подій. У такому контексті не можна не згадати про прагнення бароково спрямованих різновидів мистецтва до химерного об’єднання, сакрального синтезу, взаємного обміну ознаками — проникнення архітектури в скульптуру, скульптури в живопис, живопису в декоративне мистецтво і навпаки. Бароко яскраво відрізняється від усіх інших стилів просторовим розмахом, неочікуваним поєднанням криволінійних форм — складним, але плавним, злиттям об'ємів у динамічну масу, яка ніби перебуває у безкінечному русі.

Загалом, у культурі та літературі бароко очевидно характеризується прагненням автора вразити читача або спостерігача неймовірно пишним оздобленням твору; багатством декору; «усілякими витребеньками»; відтворенням постійного, часом хаотичного руху; пишністю; напівзрозумілими та заплутаними відсилками до інших творів або подій; алегоріями; підтекстом, який сприймається часом на підсвідомому рівні і вражає довершеністю подачі; різкими контрастами та протиставленнями; дивними натяками; тенденцією життєствердного сприйняття дійсності.

Не дарма французькою мовою слово «бароко» перекладається як «перлина неправильної форми». Перлина сама по собі є прекрасним витвором мистецтва природи, а її незвична форма робить її унікальною, неповторною та ще більш прекрасною.