Твір на тему: «Людська душа глибша за криницю»

Кожна людина — неповторна особистість. У всіх настає пора, коли виринають у пам`яті найпривабливіші образи, згадуються дорогі серцю люди, що сформували твою особистість. Люди з чистою душею, на жаль, трапляються все рідше. Людського тепла деколи не вистачає нам усім. Душа — психологічний, внутрішній стан людини. Як на мене, це ідеально, коли поєднується фізичне тіло й душа. Для людини дуже важко дійти до такої гармонії, це дуже важка праця. Але існують наближені до цієї істини: Ісус, Будда, Мати Тереза, Марія Магдалена. Цих людей називають святими. У мене ці люди викликають захоплення й повагу. Праця над собою — це найважча наука, бо пізнання себе триває все життя.

Особисто для мене яскравим прикладом глибокої душі є головна героїня новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Софія, дружина Михайла, мала неймовірно добре серце. Вона прекрасно знала складну ситуацію, що була між її чоловіком та їхньою односельчанкою Марфою Ярковою. Молода дівчина дуже полюбила Михайла, та він не відповідав взаємністю. Марфа жила лише з тією думкою, що мала можливість бачити коханого щодня. Одного разу трапилася страшна біда: Михайла забрали до сибірського табору. Щомісяця чоловік мав можливість відсилати листи родині, та не Марфі. Дівчина вимолювала поштара дядька Левка дати «подержати письомце» та пригорнути до грудей. Звичайно, Софія усе знала й розуміла, та вона не звинувачувала суперницю. Мудра жінка розуміла, що серцю не можна наказати, Марфа не винна, що її душа покохала Михайла. Кохання — це почуття, що не залежить від свідомості, волі, бажання, моралі. Софія залишила поза осудом чи запереченням Яркову, справжня любов має право на існування. Яркова завжди дуже прихильно дивилася на сина Софії, бо той був дуже схожий на свого батька. Коли хлопчик цікавився в матері з цього приводу, то Соня говорить про Марфу лише теплі слова. На мою думку, дружина Михайла мала дуже глибоку душу. Вона не принижувала, не цуралася, не ображала Марфу. Навпаки жінка лише підтримувала її. Софія — уособлення мудрості, ніжності. Вона змогла запевнити себе в тому, що Михайло по-справжньому кохає лише її, цим самим зберегти родину.

Не можу не згадати й Наталку Полтавку з однойменної драми Івана Котляревського. Автор показує глибоку душу звичайної дівчини із села. З дитинства Наталка була богомольною, працьовитою, щирою. Дівчина мала добру душу. Вона не могла відмовити матері, адже та дуже хвилювалася за майбутнє дочки й умовляла вийти заміж за Возного. Наталці важко було спостерігати за сльозами та стражданнями найріднішої людини, тому вона вимушена була погодитися на пропозицію Возного. Дівчина пожертвувала собою, своїм щирим сильним коханням заради спокою матері. На щастя, Петро повернувся, Возний поступився дівчиною.

Отже, ми переконалися, що лише людина з глибокою душею може дійсно сильно кохати й прощати, розуміти різні ситуації. Не треба робити з усього трагедію: важливо розуміти людей, ставити себе на їхнє місце. Лише глибока добра душа зможе пожертвувати чимось своїм заради блага іншого.