Твір на тему: «Чи потрібно пам'ятати минуле нашої Батьківщини?»

-1

«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців», — сказав колись видатний українець Олександр Довженко. Не можу не погодитись із цим висловом, адже я завжди була і залишаюсь переконаною в тому, що кожен свідомий громадянин має цікавитись минулим свого народу, країни, у якій живе.

Не дарма ж мудреці говорять, що історія — це ключ до майбутнього. І зараз це твердження повертає свою актуальність: Україну ділять, крамсають, стверджують, що це повноцінна частина Росії, а докази, що це «підтверджують» намагаються відшукати у найтемніших куточках уже давно забутих архівів. Чи це не дивно? Наші вороги змінюють, переписують історію під себе, роблячи Україну повністю залежною. А ми не боронимося від наклепів, бо нічого не знаємо, бо нічим не цікавимось… За таке має бути соромно кожному.

Історія нашої держави настільки захоплююча і цікава, що просто не може бути забутою. Згадаймо лише період величної Київської Русі: широкі можливості, світовий авторитет, швидкий розвиток. Вже тоді ми змогли продемонструвати свою міць, силу, розум, показати свої кращі сторони. А пам’ятаєте часи доблесної козаччини? Скільки подвигів, воєвиявлень, зрушень було зроблено справжніми патріотами, людьми, які не залишались байдужими до долі своєї Батьківщини. Сучасні українці неначе духовно пов’язані зі своїм яскравим минулим, адже й досі іноді про себе нагадує той незламний дух, який прагне змін на краще, дух революції, дух непримирення. Але це почуття більш стихійне, тому для того, щоб реально щось змінити одного поклику минулого замало, оце одвічне прагнення до змін має завжди підсилюватися повноцінними, масовими й організованими діями. Можливо, саме відсутність у жителів України злагодженості, схожості мислення і зробили з нас масу, з якою ніхто і ніколи не рахувався. Коли зникла ідея єдності, почалися вічні негаразди; Україну закріпачили на віки вічні. І забудьте про те формальне скасування кріпосного права, про розпад Радянського Союзу, про здобуття незалежності. Усі ці пункти досягались за допомогою величезних втрат, вони окроплені людською кров’ю і назавжди закарбовані в пам’яті народу. Та, на жаль, вони практично нічого не змінили в ставленні до українців, та і зміни у межах соціального статусу не відбулись.

У кінці я хочу просто наголосити на тому, що історією своєї держави потрібно цікавитись, більше того, нею потрібно володіти на достойному рівні, адже це ще один спосіб захистити і вберегти свою її від розрухи. Адже майбутнє завжди прямо залежить від минулого.