Твір на тему: «Людина, байдужа до рідної мови»

+1

Мова — невід`ємна частина кожної держави. Це душа народу, яку треба берегти, цінувати й поважати. Будь-яка нація вважає свою мову найкращою, та українська визнана однією з наймилозвучніших у світі, і це дійсно так. Вона увібрала в себе безліч приємних, пестливих, заворожуючих слів.

Дуже прикро, коли самі ж українці цураються своєї рідної мови. Не можу не згадати Мину Мазайла з однойменної сатиричної комедії Миколи Куліша. У творі зображується українізація та міщанство у двадцяті роки ХХ століття. Автор засуджує зверхність та національну упередженість. Мина — службовець «Донвугілля», у якого багато проблем з роботою. Він вважає, що саме його українське прізвище є тому виною. Цей чоловік є уособленням примітивності, душевної порожнечі. Мина прагне мати прізвище російського походження Мазєнін. Він каже: «Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця й не давати мені ходу на вищі посади». Мина зневажає все українське й наймає вчительку «правильних проізношеній», яка вчить його грамотно говорити «по-руському». Дружина та дочка підтримують чоловіка, от син має інакшу думку. На противагу батьку Мокій живе рідною мовою, поважає її, вивчає. Найгірше те, що Мину нічого не зупиняє на шляху зміни прізвища, навіть рідний син: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..» Кульмінаційним моментом є те, що чоловіка звільняють з роботи через «систематичний опір українізації». Тобто Мина своїм недбалим ставленням до української мови так і не досяг своєї мети, а лише втратив роботу.

Жахливо слухати людей, що розмовляють суржиком. Якщо ми живемо в Україні, то повинні говорити рідною мовою. Суржик — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Це знущання над мовою, я вважаю. Можуть бути присутні діалекти в нашому мовленні, але ж не суржик. На жаль, дуже мала частина людей слідкує за чистотою свого мовлення. Батьки повинні привчати своїх дітей до рідної мови з дитинства, тоді вся наша нація буде україномовною. Цілком погоджуся з видатною поетесою Ліною Костенко: «У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм».

Отже, мова — це скарбничка нових слів, приказок та прислів`їв. Ми маємо вміти грамотно говорити, писати й читати. Коли ми будемо гарно володіти рідною мовою, тоді нас будуть сприймати як особистостей. Це буде запорукою подальшого розвитку культури нашої України!