Твір у форматі ЗНО: «Лише тим людина дорожить усе життя, що далося їй дорогою ціною»

+3

Я цілком погоджуюся з головною думкою теми твору. У житті людини існує багато речей, якими вона дорожить. Одні важливі їй протягом певного періоду часу, одні втрачають свою актуальність залежно від впливу зовнішніх факторів, а інші вона береже як зіницю ока протягом всього свого існування. Ці речі дались їй дорогою ціною, і втратити їх — це втратити результат важкої праці.

По-перше, те, над чим людина довго трудилась, для чого вона виділяла велику кількість свого часу, не може бути забуте нею. Чи можуть батьки, які витратили на своїх дітей найкращі роки свого життя, велику кількість уваги і любові відректись від потомків на старості літ? Це звучить непереконливо. Коли ти прикладаєш максимум зусиль для чогось, ти бажаєш отримати гідний результат, і отримавши його, старатимешся не втратити цього до кінця життя.

По-друге, оцінивши обсяг роботи, витрати і втрати, людина, навіть якщо й не отримала бажаного повністю, старатиметься вберегти те, що їй дісталось. Кажуть, що «мета виправдовує засоби». Кожен сам робить висновок, чи правдиве це твердження, але, покладаючись на засоби, людина намагається вберегти свою мету.

Прикладом до наведених вище аргументів може поділитись багата і завжди актуальна українська література. Я б хотіла привернути увагу до новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Головний герой — Іван Дідух — усе життя важко працював на горбі, який дістався йому в спадок від батька. У нього була тільки «одна стара конячина», і він ніколи не кричав на свою худобу. Працювати на горбі було нелегкою справою, якій Іван Дідух приділяв увесь свій час. Саме тому, коли прийшов час їхати до Канади, чоловік так сумував: він не хотів полишати працю всього свого життя напризволяще. Через це на частуванні на честь від’їзду Іван Дідух попросив своїх односельчан не забувати про його горб, і на свята освячувати і його. Важко було чоловікові. Як ми бачимо, він дорогою ціною заплатив за свою землю, поклавши своє життя й здоров’я, і саме тому Іван так дорожив горбом.

Інший приклад я хотіла б навести з кінематографу. Це романтична драма італійського режисера Джузеппе Торнаторе. Фільм розповідає про старого колекціонера, який усе своє життя збирав дорогоцінні оригінальні картини. Його колекція була сенсом його існування, його найбільшою радістю й утіхою. Пізніше чоловік зустрічає молоду прекрасну дівчину, з якою у нього зав’язуються стосунки. Проте одного вечора, коли колекціонера не було вдома, молода жінка викрала усі картини й зникла назавжди. Чоловік, повернувшись додому і побачивши втрату, зійшов з розуму. Фільм демонструє загальнолюдські цінності, прив’язаність людей до матеріального та доводить, що можна підробити усе на світі, і навіть емоції — любов, радість, злість…

Підбиваючи підсумки, я хотіла б сказати, що людина щаслива тоді, коли знаходить заради чого жити, коли в неї є куди йти, коли цей напрямок — правильний. І головним у цій життєвій боротьбі є не фінал, а шлях до нього.