Твір у форматі ЗНО: «Чи настане той час, коли в кожній українській сім'ї почнуть говорити рідною мовою»

+1

Я пишаюсь тим, що народилася в Україні. Моя Батьківщина — це країна з величною історією, з прекрасними людьми і самобутніми, особливими символами. У нас є те, чому можуть позаздрити тисячі — власна мова, неповторна й милозвучна, щира і чиста, наша українська. На жаль, ми почали про це забувати, ігнорувати цей безцінний дарунок. Мені важко назвати хоча б декількох знайомих, які розмовляють виключно українською. Та я вважаю, що час, коли в кожній українській сім’ї почнуть говорити рідною мовою, настане дуже скоро.

По-перше, сучасна молодь починає усвідомлювати, що втрата мови – це спочатку втрата культури, а потім вже й реальної державності. Тому молоде покоління починає цікавитися своєю рідною мовою, робить перші спроби в її активному застосуванні на особистій практиці. Головними противниками таких спроб залишаються дорослі люди, які розумом і серцем ще десь в радянській Україні. Я знаю і вірю в те, що прийде момент, який змінить їхнє ставлення до державної мови, який переверне їхнє сприйняття і бачення світу.

Яскравим прикладом на підтвердження цього аргументу можуть слугувати головні герої сатиричної комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», де порушено проблему національної упередженості й зверхності міщан. Головний герой драми Мина прагне якнайшвидше розпрощатися зі своїм українським корінням: спочатку хоче змінити прізвище на «більш благородне» російське, а потім взагалі починає засуджувати все українське і викорінювати його із власної сім’ї, з особливою ненавистю старий Мазайло ставиться до використання рідної мови у своїй оселі. Та на противагу цьому українофобу постає його ж таки син Мокій, який активно бореться за права й статус такої любої йому калинової мови, бо розуміє й усвідомлює важливість її існування для подальшого можливого розвитку українців як окремої самобутньої нації. Яким потрясінням стало для Мини звільнення його з посади службовця «Донвугілля» за «систематичний опір українізації». Тож після такого, думаю, Мина і його сім’я переглянули ставлення до української мови і змінили його у кращий бік.

По-друге, українці нарешті почали помічати красу і неповторність своєї мови, до неї збільшилась повага, зросла шана. У школах повністю відмовились від викладання російською, у ВНЗ уже починають робити такі ж перші спроби. На телебаченні зросла кількість україномовних каналів, а ведучі на радіо покращили свій рівень знань з української. Це приємно, бо тепер є на кого рівнятися і до чого прагнути.

Особисто я вже декілька років намагаюсь спілкуватись виключно українською, і мені це подобається! Я в жодному разі не комплексую, а навпаки, своїм прикладом надихаю багатьох на такий же «вчинок», адже рідна мова відкриває мені нові горизонти, робить з мене справжню українку, а не простого пасивного жителя.

Отже, українська мова дійсно заслуговує на нашу увагу. Впевнена, що завдяки молодому поколінню вона відродиться і продемонструє світові усю свою красу і міць. Та що там світ, нарешті вона тихенько зазвучить за теплою чашечкою кави в кожній українській сім’ї…