Твір у форматі ЗНО на тему: «Сміливість — це успадкована риса чи її можна виховати?»

+4

Український народ завжди вважали напрочуд сміливим. Скільки змін, перетворень, деформацій зазнала наша земля, а головними рушіями й реформаторами майже завжди виступали самі жителі. А чи мало це говорить про наші характерні якості? Тож я вважаю, що сміливість в українців — риса успадкована, але ніщо не може завадити кожному виховати її самостійно.

По-перше, той факт, що українці справді сміливі, неможливо заперечувати, адже, здається, що ми вже народжуємось з цією рисою. Любов до ризику, до нового й незвіданого тече в наших артеріях. Мабуть, якби не ця українська сміливість, нашої рідної держави вже б давно не було, бо просто нікому було б вершити всі ті подвиги, захищати свою землю.

Таких прикладів в історії України безліч. Та все ж найяскравішим буде цілий період — доба нашої славетної козаччини. Козаком складно було просто стати, ним потрібно було народитися. Адже козак — це людина з високоморальними цінностями, з небайдужими мріями й бажаннями, з власною гідністю й совістю. У козаки йшли лише за покликом серця, бо біль за долю своєї батьківщини, який переслідував думки, ніколи не давав спокою. Ці люди боронили Україну віддано, пристрасно, не шкодуючи своїх сил та йдучи на величні жертви. Вони були готові віддати своє життя заради ідеї, заради благополуччя інших. А чи це не показник сміливості?

Та, по-друге, не секрет, що сміливість може з’явитися несподівано, здебільшого, в екстремальній ситуації або ж, коли з’явиться відчайдушне бажання щось змінити у своєму найближчому майбутньому. Тож можна говорити, що сміливість — риса, яку реально набути, виховати в собі, коли є бажання чи закономірна потреба.

Вдалим прикладом мого другого аргументу може слугувати новела Володимира Винниченка «Момент» та її головні герої. Панночка Муся й революціонер наважилися перетнути кордон, втікаючи від проблем, які переслідували й отруювали їхні життя на рідній землі. На перший погляд, цей вчинок здається не зовсім сміливим, а навпаки, навіть боягузливим. Але я переконана, що для того, аби наважитись на щось подібне, потрібно буди сміливим, адже, перебігаючи кордон, ці люди наражали себе на смерть, на миттєву кару. Ще більше мене дивує те, що їх не лякало незнання, бо ж було зовсім невідомо, що чекає їх там, за цим недосяжним кордоном. Тож сміливість цих людей дала про себе знати саме в екстремальній ситуації і, можливо, якби не було цієї терміновості і загрози, вони б ніколи не змінили своє майбутнє.

Отже, сміливість можна отримувати в спадок, але й так само легко її набути. Адже така риса характеру ніколи не заважатиме, скажу більше, вона обов’язково стане у нагоді!