Твір у форматі ЗНО: «Книжка здатна змінити життя людини»

+5

Мені здається, що тільки сліпий не може бачити того, як на життя людини впливає книжка. Це — одне з найвидатніших творінь культури, дієвий засіб її виховання й захисту. Але надзвичайно прикрим фактом є те, що нині література більше не є одним з головних способів пізнання навколишнього, формування й розширення світогляду. Хоча, на мою думку, книжка таки спроможна якісно змінити життя людини. На підтвердження висловленої думки можна навести чимало переконливих аргументів.

По-перше, у книжках перед нами постає весь світ і спонуки до його пізнання. По-друге, вони допомагають нам знайти друзів і однодумців у різних епохах і країнах, збагнути універсалії буття. А найголовніше — пробуджують почуття та духовність.

Звичайно, це не всі аргументи «за». Та деякі з них я уже можу підтвердити власним досвідом. Так, послання «І мертвим, і живим, і ненародженим…» Тараса Шевченка просто приголомшило мене, я постійно перебувала у стані уявного діалогу з автором. Читала упівголоса рядки і ніби чула поетові уроки історії. А в його словах — і гіркота, і докір, і віра, і така любов до людей, що будить приспане сумління, прагнення діяти, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», що ти їх мусиш знайти.

Прикладів художнього осягнення ролі Шевченкового слова для самоусвідомлення українців — океан. «Прометеїв душ Тараса — це полум’я, котре нищить тьму», — писав Євген Маланюк у віршах «Невичерпність» і «Шевченко». Тарасовим словом гартували себе Максим Рильський і Василь Стус, Іван Марчук і Микола Лисенко, Василь Симоненко і Євген Сверстюк — світочі українського духу. А хто запродав душу нечистій силі, тому, як сумнозвісному Олесю Бузині, ввижається «вурдалак Тарас Шевченко». Бій світла і тьми триває. І Тарасове слово на боці світла.

Погляньмо хоча б на взаємозв’язок читання й інтелекту. Безперечно, перше неабияк сприяє розвитку другого. Із книжок ми черпаємо досвід, мудрість, відкриваємо для себе все те, що нам трапляється в реальному житті. Книжка творить людину, живить її розум, робить її життя наповненішим і змістовнішим.

На думку одразу спадає образ Ярослава Мудрого з однойменної драми Івана Кочерги. Це реальна історія про київського князя, якого, попри зовнішню непривабливість і фізичні вади, любили у своїй країні й далеко за її межами завдяки непересічному розуму. У цьому творі великий князь усе своє дитинство та юність проводить за книжками й, уже навіть ставши правителем, не полишає читання. Промовистий і той факт, що його бібліотека при Софіївському соборі була першою й найбільшою в Київській Русі.

Отже, як бачимо, книжка допомагає нам відкрити світ, осмислювати власне призначення в ньому, своє місце в історії, у боротьбі проти зла, знаходити підтримку й розуміння тих, із ким нам у житті по дорозі. Також не можна не погодитися з тим, що книжка — невичерпне джерело знань, досвіду й людської мудрості. І нехай низькопробної літератури все більше, а поціновувачів прекрасного все менше, книжка завжди залишатиметься чи не найважливішим надбанням людства, яке, без сумнівів, змінило й спроможне змінити життя.