Презентація "“Срібна доба” російської поезії"

-5
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "“Срібна доба” російської поезії"
Слайд #1
“ Срібна доба” російської поезії кінець XIX – початок XX століття
Підготував
Учень 11 класу
Яковлєв Олександр


Слайд #2
Початок XX - цікавий час в історії Росії. Люди жили на зламі століть і чекали чогось нового, незвіданого. Час змін, час контрастів… І серед усього цього живим залишалося слово, слово поетів. Воно летіло поряд з вихором грандіозних подій, залишивши для нас чудові рядки їх прекрасних творів.
Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя…
Не потому, чтоб я Ее любил,
А потому, что я томлюсь с другими.
И если мне сомненье тяжело, -
Я у Нее одной молю ответа,
Не потому, что от Нее светло,
А потому, что с ней не надо света.
И. Ф. Анненский


Слайд #3
Початок століття – початок нової ери російської поезії. Змінюються естетичні орієнтири, кардинально оновлюються літературні прийоми, зявляються групи, напрями, течії: символісти стають обєктом нападу футуристів, з одного боку, і акмеїстів – з іншого. Але у поезії, яка народжувалася, було і спільне: визначення змісту життя, відкриття таємниць природи, тонке вираження своїх почуттів і бачення світу.
В оный день, когда над миром новым
Бог склонил лицо свое, тогда
Солнце останавливали словом,
Словом разрушали города.
И орел не взмахивал крылами,
Звезды жались в ужасе к луне,
Если, точно розовое пламя,
Слово проплывало в тишине.
Н. С. Гумилев, “Слово”, 1921.


Слайд #4
Термін «срібна доба» є досить умовним. Так почали називати 90-ті роки XIX століття та 10-ті роки XX століття. Вперше цей термін було запропоновано Б. Зайцевим та М. Бердяєвим одночасно в еміграції та в Росії, але офіційним він став лише в 60- ті роки XX століття.
Поезія цього періоду відрізняється містицизмом, кризою віри та духовності. Віршовані рядки віддзеркалювали душевні муки, внутрішній хаос і тривогу. Пройшла глобальна переоцінка цінностей, але в світлі нової епохи, на противагу тій, яку вона змінила, національні, літературні й фольклорні традиції заграли новими яскравими барвами. Це було сонячне сяйво творчого простору, воно прагнуло краси та самоствердження. І хоча ми називаємо цей час “срібним “, а не “золотим”, саме він став найяскравішим в російській поезії.


Слайд #5
Ніколи в російській літературі не існувало одночасно стільки різноманітних течій, шкіл, як на межі XIX та XX ст. З 40-х років і до кінця XIX століття основним літературним напрямом був реалізм. Але на початку 90-х років XX століття виникає модерністична література.


Слайд #6


Слайд #7
Розквіт російської літератури на межі століть супроводжувався стрімким розвитком інших явищ духовного життя: музики, живопису, театру. Тому унікальність літератури стає ще очевиднішою.
КОМПОЗИТОРИ
П.І. Чайковський
(1840 - 1893)
І.Ф.Стравінський
(1882 - 1971)
А.Скрябін
(1872 - 1915)
С.Рахманінов
(1873 - 1943)


Слайд #8
Поряд з В. Серовим та В. Васнецовим - майстрами класичного напрямку, з'являються художники, які змінюють характер живопису XX століття.
В. Васнецов
В.Серов
М.Врубель
В.Кандинський
К. Малевич
М.Ларіонов
М.Шагал


Слайд #9
Виникають нові театри
Театр О.Таірова
Театр В.Комісаржевської
Театр В.Мейєрхольда
Театр Є.Станіславського та В.Немировича-Данченко


Слайд #10
Музеї
Третьяковська картинна галерея
Музей образотворчого мистецтва І. В. Цвєтаєва


Слайд #11
Багато зробили для розвитку культури меценати - Морозови, Мамонтови, Рябушинські та інші, які вклали свої кошти в російське мистецтво.
“Срібне століття” стало якісно новим етапом в розвитку духовного життя Росії, справді новаторським періодом в російській літературі. Саме в цей час було опановано величезний пласт культурного спадку – від античності до сучасності. І в тому, що культура минулого заграла в XX столітті новими барвами , - величезна заслуга “С РІБНОЇ ДОБИ”


Слайд #12
Пиcьменники
“срібної доби”
в образотворчому мистецтві


Слайд #13
Андрей Белый
Из моря слёз, из моря муки
Судьба твоя – видна, ясна:
Ты простираешь ввысь, как руки,
Свои святые пламена –
Туда, - в развалы грозной эры
И в визг космических стихий, -
Туда, - в светлеющие сферы,
В грома летящих иерархий.
Худ. Лев Бакст
Худ. Л.Бакст


Слайд #14
Александр Блок
1998 г.
Картон, акрил
Автограф А. Блока


Слайд #15
Вячеслав Иванов
Снега, зарей одеты
В пустынях высоты,
Мы – Вечности обеты
В лазури Красоты.
Мы – всплески рдяной пены
Над бледностью морей.
Покинь земные плены,
Воссядь среди царей!
Не мни: мы, в небе тая,
С землёй разлучены,-
Ведёт тропа святая
В заоблачные сны.
Худ. К.Сомов


Слайд #16
Константин Бальмонт
Я на землю смотрю с голубой высоты,
Я люблю эдельвейс – неземные цветы,
Что растут далеко от обычных оков,
Как застенчивый сон заповедных снегов.
С голубой высоты я на землю смотрю,
И безгласной мечтой я с душой говорю,
С той незримой Душой, что мерцает во мне
В те часы, как иду к неземной вышине.
И, помедлив, уйду с высоты голубой,
Не оставив следа на снегах за собой,
Но один лишь намек, белоснежный цветок,
Мне напомнит, что мир бесконечно широк.

Худ. В.Серов, 1905 г.


Слайд #17
В.В. Маяковский
Худ. Н.Соколов
“В. Маяковский, Э. Мейерхольд»
Дружеский шарж
Репина-Маяковский
Дружеский шарж
Маяковского-Репин
Д.Бурлюк
В.Каменский
В.Хлебников


Слайд #18
Валерий Брюсов
Я желал бы рекою
извиваться
По широким и сочным
лугам.
В камышах незаметно
теряться,
Улыбаться небесным
огням.
Но боюсь, что в соленом
просторе –
Только сон, только сон
бытия!
Я хочу и по смерти и в море
Сознавать свое
вольное «я»!
М. Врубель
М.Врубель


Слайд #19
Н. Гумилёв
Пусть безумствует
море и хлещет,
Гребни волн
поднялись
в небеса, -
Ни один пред грозой
не трепещет,
Ни один не свернет
паруса.
Худ. Н.В. Войтинская
1910-е года


Слайд #20
Анна Ахматова


Слайд #21
И упало каменное слово
На мою ещё живую грудь.
Ничего, ведь я была готова.
Справлюсь с этим как – нибудь.
У меня сегодня много дела:
Надо память до конца убить,
Надо, чтоб душа окаменела,
Надо снова научиться жить.
А не то…Горячий шелест лета
Словно праздник за моим окном.
Я давно предчувствовала этот
Светлый день и опустелый дом.


Слайд #22
История одного портрета
Худ. А. Осмеркин
А я росла в узорной тишине,
в прохладной детской молодого века.
И не был мил мне голос человека,
А голос ветра был понятен мне.
Я лопухи любила и крапиву,
Но больше всех серебряную иву.
И, благодарная, она жила
Со мной всю жизнь, плакучими
ветвями
Бессонницу овеивала снами.
И – странно! – я ее пережила.
Там пень торчит, чужими голосами
Другие ивы что – то говорят
Под нашими, под теми небесами.
И я молчу…Как будто умер брат.