Презентація "Еміль Золя"

+5
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Еміль Золя"
Слайд #1
Еміль Золя
(1840-1902)

Треба йти вперед, все вперед,
з життям, яке ніколи не зупиняється.
Е.Золя


Слайд #2
Адріан Коверт. Еміль Золя.2010
Життя Золя - це безупинна, титанічна робота, якій було віддано все: розум, талант, силу волі...
Е. Золя народився
2 квітня 1840 р. у Парижі в сім'ї інженера. Його дитячі і юнацькі роки пройшли в Провансі, у невеликому містечку Екс, що згодом під ім'ям Плассана стане місцем дії багатьох його романів.


Слайд #3
Екс-ан-Прованс


Слайд #4
Еміль Золя був напівфранцузом.
Його батько, напівгрек- напівіталієць, керував будівництвом водопровідних мереж містечка Екс-ан-Прованс. Мати, жінка трудолюбива і дисциплінована, була родом з північної Франції (Бургундії). Вона не могла пристосуватися до веселого і життєрадісного Провансу. Батько Еміля помер в
1846 р., залишивши мадам Золя та малого сина в злиднях.
Еміль Золя з батьками


Слайд #5
Незважаючи на те, що Золя закінчив ліцей Святого Луїса в Парижі, він двічі не склав іспит на ступінь бакалавра, що було передумовою для подальшої освіти, і в 1859 р. юнак почав шукати прибуткове заняття. Більшу частину наступних двох років Золя був безробітний і жив у великій бідності, віддаючи в заставу свої речі і, згідно легенді, їв горобців, яких ловив через вікно на своєму горищі. Зрештою, в 1862 р. Золя найнявся на роботу клерком. Щоб доповнити свій прибуток, Золя почав писати статті для різних періодичних видань.
У 1865 р. Золя написав свій перший автобіографічний роман «Сповідь Клода». Отримавши достатню репутацію як письменник, щоб утримувати себе й свою матір, він покинув роботу в видавництві, аби мати час займатися письменництвом.


Слайд #6
У наступні роки Золя продовжив свою кар'єру журналіста та написав два романи «Тереза Ракен» (1867) та «Медлін Фера» (1868). Проект Золя, що спочатку включав 10 романів, поступово розширювався та охопив 20 томів.
«Щастя Ругонів», перший роман у серії, з'явився 1870 р., але був перерваний з початком Франко-Німецької війни в липні та надрукований в книжку в жовтні 1871 р.


Слайд #7
Портрет Эмиля Золя Эдуард Мане (1868) Музей Дорсе, Париж
Первые статьи в поддержку Мане, автором которых был Золя, появились в 1865 году. Постепенно Золя сменил Бодлера, стоявшего тогда на краю могилы, в роли защитника и «разъяснителя» его картин. В 1867 году он написал текст буклета, выпущенного к персональной выставке Мане. Этот текст стал первой попыткой серьезного анализа творчества художника. Золя высоко ценил Мане за его приверженность реализму. И художника, и писателя одинаково интересовали детали, подробности, оттенки чувств. Сближала их и стойкая привязанность к японской гравюре и испанской живописи. Портрет Золя вызвал неоднозначную реакцию критиков. Художника обвиняли в том, что он спутал жанры, представив в виде портрета типичный натюрморт. Однако «модели» работа понравилась, чего не скажешь о самом процессе позирования. «Я помню эти долгие часы, - вспоминал позже Золя. - Мои ноги и руки немели... Иногда я бросал жалобный взгляд на художника и видел отрешенное лицо человека, с головой ушедшего в свою работу. Было очевидно, что он забыл обо мне. Он вообще забыл, что это я, и писал меня так, как писал бы любое другое живое существо, - с мастерством и сноровкой, каких мне еще не доводилось видеть».


Слайд #8
Фредерик Базиль. «Студия художника – Студия Базиль; ул. Ла Кондамин, 9». 1870, масло, холст. Париж, музей Орсе. Изображены Моне, Ренуар и Мане; а также, его друзья - Эмиль Золя и Эдмон Метр.


Слайд #9
В 1870 р. Золя одружився з Габріеллою-Александріною Меле. Після 18 років подружнього життя, в якому було мало любові, Золя став товстим, старим і нещасним. Починаючи з 1887 року, його життя змінилося неймовірним чином. Він почав худнути, а через рік познайомився з Жанною Розеро. Їй було 20 років, вона була висока і темноока. Жанна злегка здивувалася, що Золя взагалі звернув на неї увагу. Письменник незабаром по-справжньому закохався в неї і поселив дівчину в гарному будинку. У Жанни від нього народилося двоє дітей, яких щасливі батьки назвали Деніз і Жак. Золя дуже любив і обох дітей, і їх матір, яка принесла йому невідоме раніше щастя. Протягом двох років Золя успішно підтримував любовний зв'язок з Жанною і доглядав за дітьми, приховуючи цей факт від Александріни. Потім Александріна отримала анонімний лист, який розповів їй всю правду про другу сім'ю її чоловіка. Александріна прийшла в лють і навіть збиралася розлучитися з Золя, але потім її злість вляглася.


Слайд #10
Жанна Розеро і Еміль Золя, 1893
Деніз і Жак з батьками


Слайд #11
Після смерті свого чоловіка Александріна помириться з Жанною Розеро, дозволить обом дітям носити прізвище Золя і буде стежити за їх вихованням і освітою до самої своєї смерті 16 квітня 1925. Жанна буде зберігати вірність батькові своїх дітей і, як Клотільда, героїня «Доктора Паскаля», не знімаючи, буде носити під платтям його намисто - тонкий золотий ланцюжок з сімома перлинами. Золя сам надів його Жанні на шию. Вона носитиме подарунок до самої смерті, що настала під час невдалої операції в клініці в 1914 році.
Це буде дивний союз: Золя і його дві улюблені жінки. Розумна, твереза, як осінь, Александріна і юна, п'янка, як весна, Жанна. Золя довго буде приховувати від Александріна свій зв'язок із Жанною, яка подарує йому дочку, а потім і сина. Золя винайме для них будинок неподалік від свого. Щоранку біля вікна, ховаючись від Александріни, він буде розглядати в бінокль, як у сусідній альтанці граються його діти. Щовечора він буде виходити «на прогулянку» - проходити обхідним шляхом два-три квартали, щоб потім потайки прокрастися в будинок до своєї другої дружини і дітей.
Чоловік двох дружин


Слайд #12
І.С.Тургенєв
Г.Флобер
Еміль Золя
А. Доде
Е.Гонкур
«Група п’яти»


Слайд #13
Для успішної роботи над романом Еміль ЗОЛЯ прив’язував себя до стільця.


Слайд #14
У 1878 році успіх Золя дозволив йому купити невеликий будинок на околиці Парижа. Тут він жив і працював протягом 24 років. У цьому красивому будинку Золя приймав багатьох знайомий, він писав кожного дня.
За час мешкання в місті Медан Еміль Золя написав вісім зі своїх знаменитих романів, зокрема в 1885 році завершив роботу над романом "Жерміналь". Отримуючи значні гонорари за твори, які користувалися популярністю, Золя поступово розширив, відремонтував свій будинок і почав проводити в ньому популярні в літературних колах "вечори в Медані", в яких активну участь брав Гі де Мопассан.


Слайд #15
У місті Медан Золя жив до самої смерті - 1902 року.
В даний час в будинку Золя діє музей письменника.


Слайд #16
Золя-фотограф
В 1888 році Е.Золя захопився мистецтвом фотографії. Він фотографує своїх рідних, близьких, друзів. Знімає околиці Медана, де проводить до восьми місяців на рік, види Парижа, не оминаючи дрібних деталей життя міста, Лондон, де майже рік був у вигнанні за свою мужню позицію по відношенні до “справи Дрейфуса”.

1900 року у Франції проходить Всесвітня виставка. Письменник знаходиться там годинами, намагаючись якомога ширше висвітлити це феєричне свято, що знаменувало зорю нового століття. Його фотоархів налічував 7000 знімків. Частина з них увійшла в альбом “Золя-художник”,
виданий у Франції. Фотографії письменника мають ще й велику історичну цінність як документальні свідки епохи.


Слайд #17
Тротуар, що рухається
Літаючі кораблі перед Палацом комерції. На задньому плані панорама "Tour du Monde" («Навколосвітня подорож")
«Великі ворота", головний вхід на Всесвітню виставку


Слайд #18
«Я звинувачую». 13 січня 1898
Стаття в газеті «Орор»
Золя слідкував за судовою тяганиною щодо справи Дрейфуса і після виправдання Естергазі, письменник не змовчав і написав статтю «Я звинувачую», яка була відкритим листом до президента Франції Фелікса Фора: «Пане президент! Яким брудом ліг на Ваше ім'я процес Дрейфуса! А виправдання Естергазі — нечуваний ляпас, нанесений істині та справделивості. Брудний слід цього ляпаса заплямовує обличчя Франції!» Письменник відкрито звинуватив владу та суд у свідомому покаранні безневинного. В своєму листі він попереджував: «Коли правду ховають у пітьмі підземелля, вона набирає там таку нездоланну силу, що в один прекрасний день відбувається вибух, який руйнує все».


Слайд #19
За образу влади, Золя був притягнутий до суду. Але до процесу долучились французькі інтелектуали, друзі Золя: вождь соціалістів Жан Жорес, письменник Анатоль Франс, митці та політичні діячі. Але влада не гаяла часу: спеціально найняті люди у залі суду влаштовували овації противникам Дрейфуса та Золя, кричали під час промов захисників, заглушаючи їхні промови. Письменник перетворив своє місце на лаві підсудних на трибуну для захисту Альфреда Дрейфуса. У своєму останньому слові він промовив: «… Дрейфус невинний, клянусь вам у цьому! Клянусь моєю сорокарічною письменницькою працею, клянусь моєю честю, моїм добрим ім'ям! Якщо Дрейфус винний, хай загинуть всі мої книги! Ні, він ні в чому не винний, він страждає без усякої вини…»
Суд виніс вирок Золя: рік ув'язнення та штраф у 3000 франків. Письменника позбавили ордену Почесного легіону. В знак протесту від свого ордену відмовився і Анатоль Франс. Золя, який не хотів миритися із несправедливістю, втік до Англії. Він зміг повернутися до Франції лише після самогубства полковника Анрі та втечі майора Естергазі, двох головних фігурантів справи Дрейфуса в червні 1899 року.
Лист Золя сколихнув Францію та всю Європу. З цього моменту справа Дрейфуса набуває загальносуспільного значення не тільки у Франції, а й у всьому світі.


Слайд #20
Е.Золя та
натуралізм
Звернення до символіки
Відтворення дрібних
деталей обстановки
Вираження авторської
позиції, типізація
Точність в описі
зовнішнього середовища
Зображення людини
як біологічної істоти
Формальна відмова
від узагальнень
Уподібнення методу
наукового дослідження
Мотивація вчинків людини
не соціальними обставинами,
а її біологічною природою


Слайд #21
Анатоль Франс виголошує промову на похороні Еміля Золя.


Слайд #22
Могила Е. Золя на кладовищі Монмартр
залишилася після перепоховання письменника


Слайд #23
Пантеон – місце поховання видатних людей Франції


Слайд #24
Надгробок Золя в Пантеоні


Слайд #25


Слайд #26
Українські переклади
В Україні Золя відомий від 1870-х. Уперше його переклав Іван Франко (новела «Повінь», опублікована в альманасі «Дністрянка», 1876). Він же автор вступного слова до видання повісті Золя «Довбня», перекладеної Ольгою Рошкевич (1879).
Твори. — Т. 1—18. — Харків — Київ — Одеса, 1929—1930.
Кар'єра Ругонів. — К., 1959.
Здобич. — К., 1960.
Черево Парижа. — К., 1960.
Жерміналь. — К., 1961.
Щастя Ругонів. — К., 1969.
Завоювання Плассана. — К., 1972.
Облога млина // Книга пригод. — К., 1986.
Твори. — Т. 1—2. — К., 1988.