Презентація "Тарас Шевченко"

+5
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Тарас Шевченко"
Слайд #1
Тарас Шевченко


Слайд #2
Свою Украйну він завжди любив,
Житття своє за неї міг віддати.
Він свій народ до боротьби збудив,
Хоч пісню, щоб убить, взяли за грати.


Слайд #3
Він стільки вистраждав за нас,
за наш народ,
Що рідко зможе винести людина.
І не чекав від долі нагород,
Аби була щаслива Україна.


Слайд #4
І в «Посланні…» своїм він так просив,
Щоб ми самі себе не обдурили.
Дослухаймось його пророчих слів,
Не забуваймо, хто ми і чиї ми.


Слайд #5
Тарас Шевченко народився
9 березня 1814 р. в селі Моринці
Звенигородського повіту Київської губернії
(нині Черкаська область) у кріпацькій родині.


Слайд #6
Стара метрична книга. У ній всі народження, шлюби, смерті Моринців упродовж десятків літ. Перша її частина про тих, хто народився у 1814р. Місяць лютий, 25-е: «У жителя села Григорія Шевченка і дружини його Катерини народився син Тарас. Молитував і хрестив ієрей Олексій Базаринський».
Так записано в церковній книзі, на аркуші 24-му.


Слайд #7


Слайд #8
Казка життя і гіркота життя починалися для нього тут, у мальовничому селі Кирилівка, в невеличкій хатині, де жили батько з матірю та діти. Тут починалося нелегке кріпацьке Тарасове життя.


Слайд #9
Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядали їх старші брати та сестри. На все життя збереглися у Шевченка теплі спогади про ніжну, терплячу няню — Катерину.
Іван Їжакевич “Мама йде”


Слайд #10
Сама ще зовсім дитина, вона замінила малому Тарасику маму, яка тяжко працювала на панщині, бо батьки Шевченка були кріпаками пана Енгельгардта.
Микола Пимоненко. “Жнива.”


Слайд #11
Восени 1822 р. Тараса віддали в науку до молодого кирилівського дяка Павла Рубана, якого прозивали в селі Совгирем. За два роки хлопчик навчився читати й писати. Хата дяка збереглася до наших днів; у 1960 р. над нею зроблено будинок-накриття.


Слайд #12
Знаменно й те, що батько побачив здібності, обдарованість Тараса і вирізнив його серед інших дітей. Вмираючи, Григорій Іванович нічого не виділив йому із своєї спадщини: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; — він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе»


Слайд #13
Могила батьків Тараса Шевченка
у Кирилівці
Після смерті у 1823р. матері та в 1825р. батька Тарас залишився сиротою.


Слайд #14
Тікав він часом до сестри Катерини в сусіднє село Зелена Діброва. Згодом вона пригадувала: «Було оце й не видно, як воно — рип і ввійде до хати, сяде собі на лаві та все мовчить. Нічого в світі у його не допитаєшся: чи його прогнали відтіля, чи його били, чи їсти йому не давали? Було манівцями ходить, геть попід дібровою, та через Гарбузів яр, та через левади, та могилками. І як прийшло раз воно, то так впало грудочкою і заснуло на лаві...»


Слайд #15
Зовсім нестерпним стало життя сиріт після смерті батька. Біографи поета розповідають такий епізод. У солдата, поставленого на постій до Шевченків, вкрадено гроші. Як потім з’ясувалось, украв їх мачушин син Степанко, але звинуватили й тяжко покарали Тараса. Не раз він тікав у бур’яни, куди йому приносила їсти сестра Ярина


Слайд #16
Пізніше Шевченко згадував, як він школяром списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”


Слайд #17
Кирилівка… Допитливий Тарас
Пасе коло села чужі ягнята…
Стрічала співчутливо, мов сестра,
Малого пастушка убога хата.

1843 р., відвідавши Кирилівку, Шевченко намалював в альбомі олівцем хату, в якій провів своє дитинство .
“За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився
колись, мої там сльози пролились, найперші сльози.”
Т. Шевченко
“Якби ви знали, паничі…”


Слайд #18
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти овець, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було напівголодним та тяжким. Дяк любив випити і не раз бив Тараса.


Слайд #19
А роки йшли. Ось уже і 13-ий проминув. Тринадцятирічним Шевченко відчув себе задовго до дня народження, про який тепер ніхто і не згадував. На плечі його лягала все тяжча і тяжча праця, від якої відчував себе старшим. Так було і в той день, коли він підсвідомо радів життю, а потім засумував, та ще й так гірко.


Слайд #20
Тоді його плач почула Оксана, яка була єдиним близьким та вірним другом. Вона підійшла, заспокоїла. Сльози висохли.


Слайд #21
Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв стати маляром і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Малярі або не зважали на його здібності, або вимагали дозволу від пана.


Слайд #22
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!