Презентація "Євген Маланюк"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Євген Маланюк"
Слайд #1
Євген Маланюк
Життєвий і творчий шлях. Збірка «Стилет і стилос»
Невже калюжею Росії
Замре твоя широчина?
...А над степами вітер віє,
А в небі гуркотить весна.


Слайд #2
Є. Маланюк — один із найпомітніших українських поетів XX століття, навіть не уявляв собі, що йому судилася терниста письменницька доля, а втім, вона виявилася типовою для молодих емігрантів, передовсім учасників нещасливих для нації визвольних змагань 1917—1921 рр.

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.Гуркотіли й лякались колаПід утомлений грім гармат.Налітали зловісні птахи,Доганяли сумний похід,А потяг ридав: На Захід ... На Захід ... На Захід ...І услід - реготався Схід.Роззявляв закривавлену пащу.П'яний подих нудив, як смерть.Де ж знайти нам за тебе кращуСерцем, повним Тобою вщерть?


Слайд #3
У його жилах завжди нуртувала кров запорожців, котрі в середині XVIII ст. заснували серед херсонських степів Архангел-город (нині — Новоархангельськ). Тут і народився Є.Маланюк 2 лютого 1897 р. у родині українських інтелігентів, де зберігалася пам'ять про козацьку славу та чумацьку минувшину (дід Василь).


Слайд #4
У Єлисаветграді закінчив реальну школу (навчався разом із Юрієм Яновським), був студентом Петербурзького політехнічного інституту. В роки Першої світової війни служив офіцером у царській армії, закінчив Київську військову школу. В період УНР (1917–1921) стає старшиною петлюрівської армії.


Слайд #5
Після падіння української держави перебував у таборі інтернованих у Каліші, де в 1922–1923 рр. разом із М.Селегієм видавав щомісячник «Веселка». У 1923 р. переїздить до Чехословаччини. У цьому ж році у м.Подєбради закінчив Українську господарську академію і працює інженером на роботах у Варшаві й Празі. Активно друкується в галицькій та еміграційній періодиці, зокрема, в «Літературно-науковому віснику», «Віснику», часописі «Ми» тощо. У Варшаві й Празі знайомиться і зближається з ідеологом українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, письменником та історіософом Юрієм Липою, поетами Юрієм Кленом, Олексою Стефановичем та іншими і стає найбільш одіозною постаттю в культурному житті української еміграції. Після Другої світової війни входить до МУРу (Мистецький Український Рух) і деякий час мешкає у Німеччині, викладає математику в Українській гімназії в м. Реґенсбурґ. Наприкінці 40-х переїздить до США і мешкає в Нью-Йорку. Помер 1968 р. і похований в «українському пантеоні» у Баунд Бруку.


Слайд #6
2 жовтня 1967
“Мій єдиний і вся сім'я,
тут також "бабине літо", але досить мінливе - два-три дні, а потім знову осінь і холод. Тому мені довелось втікати з Гантеру (холод, 25.09), хоч ще 21.09 я купався...
Я радий, що маєш пристойну працю і взагалі працюєш. Але я мушу Тобі сказати: найголовніше і найважливіше - це ступінь доктора, це повинно бути основним завданням. Ти мусиш над цим зосередитися, сконцентрувати працю і волю. Дуже Тебе прошу і нагадую про це. Дякую за квіти і художника Бобка.
Пані доктор сердечно дякує за вітання і побажання.
У мене також багато роботи, але я також "лінюх"… а Маміки немає.
Цілую. Вас Та і Ді.”


Слайд #7
Обірвалася мить. Зупинилося серце козаче.Тільки хмари і синь. І та сама гірка чужина.А за милями миль, там, де степ вітровіями плаче,Набрякає земля. Починається рання весна.І гримить далина. Отрясається з криги Синюха.Виривається в степ, де легенди і скитські боги.Припливає з висот, із незвіданих меж виднокручаНепокорена тінь, щоб на рідні лягти береги ...Дні, вогні, переходи, ісходи.Сонцеярі пожари - і серце поета-борця.Із піднятим чолом, наче князь, він проходив негодиІз пером і мечем - неухильно твердий до кінця.Завершилася путь. Наче пісня - сувора і славна.Відпливає поет. Залишає хвалу і хулу.І затужить, заплаче за ним Ярославна.Україна заплаче на древнім козацькім валу.


Слайд #8
«Стилет чи стилос? Не збагнув...»
Тут загострювалася давня проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній творчості - краса чи служіння суспільним інтересам. Ця полеміка в інтерпретації Є.Маланюка відобразилася в символах стилоса (паличка для писання на вощаній дощечці) та стилета (невеликий кинджал з тонким тригранним клинком).


Слайд #9
Прокляттям, прокляттям ця назва,Це світле і тихе "Поляне",Мешканцям залитої кров'юІ п'яної кров'ю землі,-З очима в розтерзаних язвах,З очима в кривавім тумані,Чиї воронії бровиЗагнулись в татарські шаблі.- О ні. Не світлий, не тихийСелянський вечірній спокій, -Єдиним полем боюРозгорнулася далечінь:Вітром регоче - лихо,Псалми виють - епохи,На вітровім безкраюСурмоюВітерІсторії,В просторахДзвенять мечі!- Ти думав: повернешся з поля,-Чекає вечеря, жінка,Сонцем нагріта призьба,Місяць, бандура ... Так?А крик від пекельного болю.А бою криваві обжинки.А в грозах і бурях іспит.А смертю роздерті уста.


Слайд #10
Ліричний герой Є. Маланюка
Ліричний герой Є. Маланюка начебто витесаний з грубого каменю: вражає своїм суворим виглядом, відображає світогляд безкомпромісного максималіста, перейнятого загостреним чуттям часу. Історіософічні видіння, охоплені бойовими кличами Київської Русі, обвіяні гарячими вітрами Дикого поля, насичені вольовою енергією І.Мазепи й П. Орлика, мали колір «державної бронзи».


Слайд #11
«Нас можна як народ знищити лише шляхом самознищення»
Тяжким хрестом лежать шляхи,Ясні в ночах, вони сліпі вдень:Рамено - з заходу на схід,Рамено - з півночі на південь.І так розп'ята - віки -Вогонь буття не загасила,Невичерпальний дух який!Яка непереможна сила!Гноблять, калічать, труять рід,Здається, знищено вже й слід,Лиш потурнаки й яничари.І ось - Стефаник і Куліш,Ось - Коцюбинський, Леся - квітиСтепів страждальної землі, Народу самостійні діти!А то підземно загудеВулканом націй ціла раса,І даром божеським грядеНам Прометеїв дух Тараса.


Слайд #12
Позиція Євгена Маланюка – це позиція вільної у своєму виборі особистості, яка не прислуговує ніяким партійним доктринам. У колі його зору були і європейські модерністи від Джойса до Ануя, і літературний процес в Україні від Тичини до Костенко, і чехи, і поляки, і росіяни, і музика, і малярство, і театр.


Слайд #13
Стомившись бути полем бою, полем,Що байдуже приймає щедру кров,Коритися сей нарід був здоров,Молив віки, як ми теперь ось молим.А він все пухне, той всесвітній Голем –Мертвечино матерії, маро!Та вдарить день і загуде ДніпроЙ хрестом своїм ми ідола розколем.


Слайд #14
Купив цей час фальшивою ціною:Ісходом, втечею, роками болю й зла.А треба було впасти серед боюНа тій землі, де молодість цвіла.А треба було вдряпатись кігтямиЗаклятих рук в той кревнорідний грунт,Зерном лишитись - хай би в вочій ямі,ь-Щоб виросли з землі і гнів, і бунт ...
Шматками розпадається морок,І ти, – нащадче мій, збагнеш,Як крізь тисячолітній порохРозгорнеться простір без меж.Збагнеш оце, чим серце билось,Яких цей зір нагледів мет,Чому стилетом був мій стилос,І стилосом бував стилет.


Слайд #15
Є. Маланюк виходив із відповідного розуміння своєрідності українського письменства, змушеного реалізувати свій талант у несприятливому для творчості національному середовищі. Він мусив торувати шлях до незалежності та державності України, виконувати чимало позалітературних функцій, тому що завжди бракувало національно свідомих фахівців, але при цьому лишатися митцем, писати свої твори за законами краси. Така проблема ніколи не поставала перед письменниками історично визначених у власних державах націй (англійської, французької, шведської, російської тощо).
Є. Маланюк не тільки порушив визначальне питання української дійсності, а й знайшов необхідне його розв'язання, присвятивши цьому все своє творче життя.


Слайд #16
Не треба ні Паризьких бруків,Ні Праги вулиць прастарих:Все сняться матернії руки,Стара солома рідних стріх ...Десь сіре поле в чорних круках,Що пророкують: кари, кар.А я тут, на чужинних бруках,Чужий - несу чужий тягар.А я на полум'ї розлукиНазавше спалюю роки,І сниться степ твій, сняться лукиІ на узгір'ях вітряки.Там свист херсонського простору.Там вітер з кришталевих хвиль.А тут - в вікні опустиш штору -І п'єш самотній, смертний біль ...
Напружений, незламно-гордий,Залізних імператор строф -Веду ці вірші, як когорти,В обличчя творчих катастроф.Шматками розпадеться морок,І ти, нащадче мій, збагнеш,Як крізь тисячолітній порохРозгорнеться простір без меж.Збагнеш усе чим серце билось,Який цей зір нагледів мет.Чому стилетом був мій стилосІ стилосом бував стилет.