Презентація "Київська школа поетів"

+2
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Київська школа поетів"
Слайд #1
КИЇВСЬКА ШКОЛА ПОЕТІВ 1965-1968 рр.
Виконала учениця 11 класу
Рожкова Анастасія


Слайд #2
Київська школа поезії – феномен так званого “постшістдесятництва” в українській літературі процес формування якого відбувся у 1965-1968 рр. Назва групи виникла у 1969  і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету.
До угруповання входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко,Станіслав Вишенський та Валерій Ілля.


Слайд #3
Невдовзі з університету було виключено більшість поетів. І у 1997 року
М. Воробйов,
В. Голобородько,
В. Кордун,
М.Григорів,
 відділилися від групи й інколи саме цих 4 поетів називають представниками Київської школи.
Для поезії Київської школи характерна модерністська есте-тика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР.


Слайд #4
Творчі принципи «Київської школи» які точно сформулював Віктор Кордун:
Повернення до найпервісніших елементів і структур української міфологічної свідомості;
Спроби трансформації давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії, що опирається на новітню українську та західноєвропейську філософію й психологію;
Повернення у поетичному творенні до лексичних першоджерел, що є головним серед найважливіших семантичних гнізд, розвинення цих лексичних першоджерел до конкретних символів через активізацію народнопоетичних уявлень та смислових відтінків;
Зосередження поетичної уваги насамперед на природі, людині і всесвітові, причому сама людина розглядається як рівновелика до інших складових світу: трави, води, землі, сонця, тощо, – вона не виступає на передній план зі своїми суспільно-побутовими проблемами, натомість розгортаються трансцендентні мотиви, у поезії відчутна присутність божественного, живої магії слова;
Органічність творення – вірш ніби сам по собі мусить доростати до власних меж, бути цілковито органічним, автор не поціновіє своїх почуттів, а також вчинків своїх та інших людей, нічого не декларуючи;
Певна недомовленість, розрахована на духовну співтворчість читача, спроба викликати читача на акт поетичного співтворення чи до творення поезії у його свідомості;
Відсутність дискурсивної мови;
Пошук і повернення до життя давньої поетичної традиції, глибшої і давнішої за привнесену в Україну традицію слабо-тонічного римованого віршування, – а звідси, вихід на своєрідний український вірш, отже, й застосування велібру як принципу творення поезії.


Слайд #5
В. Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. Середню школу-інтернат закінчив 1963 року. 1964 року вступив на українське відділення філологічного факультету Київ-ського університету.
Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні.
Вірші розпочав друкувати 1963 року.  Перша поетична книжка «Летюче віконце», наступні його збірки «Зелен день»(1988),
«Ікар на метелекових крилах»(1990)
«Калина об Різдві»(1992)
«Слова у вишиваних сорочках»(1999)
«Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках»(2002)
«Віршів повна рукавичка»(2010).
У своїх віршах Василь Голобородько не шукає прямої відповіді на пекучі проблеми буття, його поезія — це своєрідний погляд на людину «з середини, в матеріалі національної психіки й чуттєвості, ожилих та оновлених архетипах народної художності» (І.Дзюба).


Слайд #6
Воробйов Микола
народився 12 жовтня 1941 року у селі Мельниківка Сміля-нського району Черкаської області. У 1968 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Член Спілки письменників України (1987). Свої твори починав оприлюднювати у київському «Самвидаві»
 Збірки: «Букініст» (1966) і «Без кори» (1967)  «Верховний голос» (1991), «Іскри в слідах» (1993), «Човен» (1999), «Срібна рука» (2000), «Слуга півонії» (2003), «Оманливий оркестр» (2006), «Без кори. Вибране» (2007). «Пригадай на дорогу мені» (1985), «Місяць шипшини» (1986), «Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990).
Для М.Воробйова наскрізна тема творчості – життя природи в її самочинному русі, приступному духовному зорові; між поетом і життям, окрім вічності (краси, Бога), більше нікого й нічого немає,
його художнє враження не апелює до об’єктивного досвіду і знання, воно самодостатнє. Головний для поета жанр – верлібр.
В незалежній Україні відзначений рядом премій: імені Павла Тичини (1992), «Благовіст» (1993), від «Приятелів Руху» (1994), імені Тараса Шевченка (2005).


Слайд #7
Віктор Кордун народився в с. Васьковичі Корос-тенського району Житомирської області. Дебютував 1967 року на сторінках «Літературної України», після чого відразу ж був заборонений до друку.
Поезія Віктора Кордуна так само, як і Воробйова, обстоює природність буття, органічність світовідчування і співжиття у світі, але з однією суттєвою різницею – не власним прикладом того, як має бути, а висвітлюванням гострих кутів, разючих невідповідностей того, що вже є.
Для популяризації «Київської школи поезії» Віктор Кодрун зробив неабиякий внесок, зокрема, сформував її творчі принципи. Головний для поета жанр – поезія. Знову публікуватися Віктор Кордун зміг аж на початку 1980-х років.
Твори: “Земля натхненна”(1984),
“Пісеньки з маминого наперстка”(1986),
“Славія”(1978), “Кущ вогню”(1990),
“Сонцестояння”(1992), “Трава над травою”(2005)


Слайд #8
М.Григорів народився 5 червня 1947 р. в с. Лісний Хлібичин Коломийського району Івано-Франківської області.
Навчався у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка.
Закінчив Латвійський університет. Працював в апараті НСПУ. Головний редактор газети «Вісник Чорнобиля».
Автор книжок «Вези мене, конику», «Спорудження храму», «Сади Марії».
Перекладає з латвійської мови твори І. Зієдоніса, П. Зірнітіса, Е. Веверіса, О. Вацієтіса та ін.
Лауреат премії імені П. Тичини.
М.Григорів тяжіє до поезії європейського авангарду – французького
сюрреалізму, італійського герметизму, близьких до них течій у країнах
Східної Європи. Його притягує сакральний художній світ предків, його
загадкові архетипи, втілені в мові модерної європейської поезії, без
посередництва фольклору