Презентація "Микола Хвильовий"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Микола Хвильовий"
Слайд #1
Микола Хвильовий


Слайд #2
План
1. Микола Григорович Фітільов
2. Революційна доба
3. Особисте життя
4. Літературна діяльність
5. Самогубство
6. Твори
6.1. Поезія
6.2. Поеми
6.3. Оповідання
6.4. Новели
6.5. Повісті


Слайд #3
Микола Григорович Фітільов
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893, Тростянець — 13травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози, прихильник антропософських поглядів Освальда Шпенглера.
Народився Микола Григорович Фітільов 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (нині райцентр Сумської області) в родині вчителів. Закінчив Богодухівську гімназію.
Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах. Частина, в якій перебував у грудні 1916 року Хвильовий, могла вирушити на фронт найраніше в березні 1917 року, а на фронт прибути в квітні-травні, коли фактично фронт перестав існувати. Хвильовий міг брати участь у фронтових баталіях, влітку 1917 року, коли голова Тимчасового уряду Росії О. Керенський спробував активізувати фронт до наступу, так звана П’ята Галицька битва (1917) або Офензива Керенського.


Слайд #4
Богодухівській гімназії


Слайд #5
Революційна доба
О. Ган твердить, що Хвильовий активно включився у той рух, виступав на армійських мітингах 14-ої дивізії, був обраний до солдатського комітету дивізії, де він, за своєю вдачею, керував культурно-освітньою комісією. Все це можливо. Але воно не підтверджене жодними документами, навіть свідченням самого учасника. Натомість свідчення про фронтове життя його таки є Аркадій Любченкозанотував розповідь Хвильового про те, як він на фронті писав у фронтовій українській газеті (можливо це був «Український голос», що виходив у Ризі 1917 року за редакцією С. Пилипенка) поезії і фейлетони, підписуючи псевдонімом «Дядько Микола». Жодною своєю політичною та військовою діяльністю, членством у фронтовому солдатському комітеті, Хвильовий ніколи не хвалився. Значить — не було її. Вигадувати щось він не хотів. Натомість дрібну, але реальну творчість початківця в армійській газеті він згадував при кожній нагоді. 1919 вступив до КП(б)У. 1921 переїхав до Харкова і того ж року почав друкуватися. Активно заявив про себе, як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — «Гарт» (1923), «Урбіно», «ВАПЛІТЕ» (Вільної академії пролетарської літератури) (1925), «Пролітфронт»(1930).


Слайд #6
Пам'ятник у Молодіжному парку в Харкові, 1995


Слайд #7
Революційна доба
У грудні 1927 — березні 1928 перебував у Берліні та Відні. У січні 1928, перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!». Однак його покаяння було вимушеним і нещирим. Після повернення в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журналах «Літературний ярмарок» (1928–1930) та «Пролітфронт» (1930–1931). Після закриття обох журналів пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя радянським режимом. На знак протесту проти голодомору 1932—33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) 13.5.1933 у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920—30-х. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.


Слайд #8
Особисте життя
1919 року Микола Фітільов одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. На початку 1921р залишає в Богодухові дружину та маленьку доньку і їде «завойовувати» Харків. У Харкові Микола Хвильовий одружився із Олією Уманцевою, яка мала дочку від першого шлюбу – Любов. Свою пасербицю він називав Любистком, а в передсмертній записці 13 травня 1933 року заповів їй усе своє майно й авторські права.


Слайд #9
Літературна діяльність
Цикли памфлетів М. Хвильового «Камо грядеш?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925–1928 pp.). Ці публіцистичні твори (а також його роман «Вальдшнепи») викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.
Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.
“Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми.”


Слайд #10
Літературна діяльність
Перші поетичні збірки М. Хвильового — «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремов, Ол. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення.


Слайд #11
Літературна діяльність
Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк — головний герой однойменної новели — лише в своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в своїй цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті.


Слайд #12
Літературна діяльність
Для чекіста — головного героя новели «Я (Романтика)» — такий конфлікт постає в своїй особливій гостроті: в ім’я абстрактної ідеї, в ім’я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства, в такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це — сповідь героя, розповідь від першої особи. Взагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози — це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.


Слайд #13
Самогубство
13 травня 1933 року до Миколи Хвильового прийшли письменники М.Куліш, О.Досвітній та Г.Епік. Письменники обговорювали арешт М. Ялового, що стався напередодні, було вирішено домагатися прийому прокурора Верховного суду УСРР Л.Ахматова. Коли письменники вирішили розходитися, Хвильовий вийшов до свого кабінету, де й застрелився, залишивши 2 передсмертні записки. Одну з них він адресував своїй донці, іншу товаришам-письменникам:


Слайд #14
Похорони Миколи Хвильового (15 травня 1933 року)


Слайд #15
Твори ( поезія)
Поезії
Молодість
«О рудні, ваше свято…»
Скляр
«Не шкодуй, моя мила мати…»
Весняне оповідання
Після громовиці
«Мліти в полум’ї вік, без кінця…»
Сонячна вага
Швець працює
Що нам морок
Біля коксової печі
Молотки
Іду я Додому
В дощовитий день
Уривки (I–II)
На верхів’я
Досвітні симфонії
Досвітні симфонії (I–II)
Клавіатурте
«Подивись на крицю — потонули очі…»
На цвинтарі
Пам’яті Гната Михайличенка
Смуток
Голод
«Моя золота береза…»
«Битими шляхами, побитими…»
«На вулиці свято…»
«У полі голосить мати…»
«Зазеленим гаєм…»
«Слово „повстання“ таємне…»
Тріолети (I–II)
«З одного боку посіпаки, продажники, кнурці…»
Ах, як мертво
«Коли куделить павутиння…»
«…То диму молоко душа на жито точить…»
«На мінори розсипалась мряка…»
«Безмежно журнії оселі…»
«Через переліг й байрак темний…»
«Підвівся день. Уперся в небо»
«На кучугурах минулого…»
«Я із жовтоблакиття перший…»


Слайд #16
Твори ( поезія, поеми)
Окремі вірші
Ex oriente lux
Пісня з тракту
На позиції
Путь
«Увечері проходжу по майданах…»
«Поле. Шляхи. Могили…»
Катеринка
«Прийде сюди холодна, вечірня…»
«У полі тиша — літній день»
«Я тепер покохав город…»
«Та невже ніколи не забуду…»
Трамвайний лист (I–IV)
Зелена туга (I–IV)
«Співає тиша десь…»
Поеми
В електричний вік
Поема моєї сестри


Слайд #17
Твори (оповідання і новели)
Оповідання й новели 1921–1923
Вступна новела
Життя
Колонії, вілли…
Редактор Карк
Кіт у чоботях
Юрко
На глухім шляху
Солонський яр
Силуети
Шляхетне гніздо
Синій листопад
Чумаківська комуна
На озера
Бараки, що за містом
Свиня
Кімната ч. 2
Легенда
Заулок
Елегія
Дорога й ластівка
Арабески


Слайд #18
Твори ( повісті та оповідання)
Повісті та оповідання 1923–1927
Я (Романтика) Текст онлайн
Пудель
«Лілюлі»
Санаторійна зона
Сентиментальна історія
Мати (новела)
Із Вариної біографії
Наречений
Бандити
Злочин
Вальдшнепи (1927)
Думки проти течії (1926)
Іван Іванович
Камо грядеши? (1925)
Сині етюди (1923)
Осінь (1924)