Презентація на тему «Маруся Чурай» (варіант 2)
Твір написано в роки вимушеного мовчання поетеси, надрукувати його вдалося тільки 1979.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).
Твір написано в роки вимушеного мовчання поетеси, надрукувати його вдалося тільки 1979.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).
Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.
Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Історично-фольклорна основа твору
Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка.
За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая.
Через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.
Історично-фольклорна основа твору
Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка.
За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая.
Через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.
Історично-фольклорна основа твору
Маруся виростала з матір'ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки Марусиному дару складати й співати чудові пісні.
Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт встали козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.
Історично-фольклорна основа твору
Маруся виростала з матір'ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки Марусиному дару складати й співати чудові пісні.
Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт встали козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.
Історично-фольклорна основа твору
Вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. До неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Чураївна любила іншого — Григорія Бобренка…
Історично-фольклорна основа твору
Вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. До неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Чураївна любила іншого — Григорія Бобренка…
Історично-фольклорна основа твору
Таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: Л. Боровиковського («Чарівниця»), С. Руданського («Розмай»), В. Самійленка («Чураївна»), М. Старицького («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), О. Кобилянську («У неділю рано зілля копала»). І все ж найпанорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю Марусі вдалося змалювати саме Л. Костенко.
Поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.
Тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний.
Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В. Панченко).
За своєю суттю це — глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, працюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в Слові.
Проблематика:
таїна, сила й незбагненна, часто безжальна логіка любові;
фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесеного й приземленого в людському житті;
доля як наслідок вибору між цими цінностями;
шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зрада як шлях до загибелі;
творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу;
славна й трагічна боротьба народу за свою державність.
Сюжет і композиція
Дві сюжетні лінії, які переплітаються:
особиста (Маруся-Грицько)
історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).
Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій:
Маруся — неповторна, одухотворена, творча особистість, яку намагається поглинути дріб'язковий, егоїстичний, безжальний буденний світ;
Україна — сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність, але цьому заважають інтриги сусідів і підступність своїх перевертнів.
Сюжет і композиція
Роман складається з дев'яти різних за обсягом розділів, розвиток подій — лінійний, ускладнений ретроспекціями (спогади Марусі). Кожен фрагмент твору стає доповненням великого полотна й водночас не руйнує цілісності.
Сюжет.I розділ «Якби знайшлась неопалима книга».
Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.
Сюжет. II розділ «Полтавський полк виходить на зорі»
Головне завдання другого розділу у створенні панорамного образу українського народу, який воює за свою волю. . Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.
Сюжет. III розділ «Сповідь».
Маруся перебуває у в'язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.
Сюжет. IV розділ «Гінець до гетьмана».
Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.
Сюжет. V розділ «Страта».
Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.
Сюжет VI розділ. «Проща»
Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.
Сюжет. VII розділ «Дідова балка».
Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.
Сюжет. VIII розділ «Облога Полтави».
Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.
Сюжет. IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння».
Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».
Образи-архетипи
Як і більшість творів Л. Костенко, роман побудо-вано на різкій антитезі, контрасті високого й низького, матеріального й духовного. Такий визначальний конфлікт «Марусі Чурай».
Для українця того часу основним був осілий, селянський спосіб життя. У цьому сенсі цілком типовий образ — Бобренчиха, яка закопалася в землю, «як кріт». Маруся ж з її духовним буттям, моральним максималізмом — рідкісний виняток у цьому прагматичному, приземленому світі.
Образи-архетипи
Точно каже Грицева мати: Марусине серце «горде і трудне». Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, прагнучи справжності й повноти в усьому, у коханні — передусім.
Але «нещасливе щастя» Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, не питаючись розуму, вибрало саме Гриця Бобренка. У почутті любові є якась ірраціональна стихія, що самовладно полонить людину.
Образи-архетипи
На відміну від Марусі Гриць — якраз типова, звичайна людина. Його душа розчахнута, роздвоєна між небом і землею, духовним поривом і практичним розрахунком. Більшість людей переживає таку ж роздвоєність, як і Гриць. Тут найголовніше — зробити правильний вибір, щоб не занапастити себе. Гриць робить вибір хибний — слабодухо дозволяє затягнути себе в болото буденщини, а відтак утрачає лицарську гідність, щирість, красу, окриленість душі (козацькі чесноти) — усе те, за що Маруся, напевне, й покохала його.
Думаючи у в`язниці про свою непросту любов, Маруся знаходить вельми точні слова, які пояснюють першопричину їхньої трагедії:
Моя любов чолом сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі.
Ліна Костенко підкреслює: Маруся й Гриць представляють дві протилежні життєнастанови, два полярні типи людей.
Цільність характеру, краса душі Марусі виростають із гармонійних стосунків її батьків.
А роздвоєність Грицевої душі — це, вочевидь, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» й опинився під п'ятою своєї вічно незадоволеної дружини.
Від життєвого вибору людини залежить і характер її смерті. Марусин батько загинув як хоробрий козак — страшною, мученицькою, але славною смертю, про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця згинув, як і жив (потонув у річці). Та й Гриць прийняв зовсім не козацьку смерть.
Отже, людина — єдина потенційно вільна істота на землі, У будь-яку епоху, при будь-яких обставинах вона може вибирати свій шлях.
Ліна Костенко підкреслює: Маруся й Гриць представляють дві протилежні життєнастанови, два полярні типи людей.
Цільність характеру, краса душі Марусі виростають із гармонійних стосунків її батьків.
А роздвоєність Грицевої душі — це, вочевидь, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» й опинився під п'ятою своєї вічно незадоволеної дружини.
Від життєвого вибору людини залежить і характер її смерті. Марусин батько загинув як хоробрий козак — страшною, мученицькою, але славною смертю, про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця згинув, як і жив (потонув у річці). Та й Гриць прийняв зовсім не козацьку смерть.
Отже, людина — єдина потенційно вільна істота на землі, У будь-яку епоху, при будь-яких обставинах вона може вибирати свій шлях.
Доля героїні тісно переплітається з долею України, усієї нації, саме завдяки тому, що Маруся — піснярка, поетеса:
Коли в похід виходила батава, —її піснями плакала Полтава.Що нам було потрібно на війні?Шаблі', знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїнибезсмертні будуть у її словах.Вона ж була як голос України,що клекотів у наших корогвах!
Так Л. Костенко показує роль митця в історії, у долі народу, Батьківщини. Завдяки своєму талантові проста дівчина з Полтави стала душею України. Адже пісенним словом виражала сутність свого часу, окрилювала людей.
Доля героїні тісно переплітається з долею України, усієї нації, саме завдяки тому, що Маруся — піснярка, поетеса:
Коли в похід виходила батава, —її піснями плакала Полтава.Що нам було потрібно на війні?Шаблі', знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїнибезсмертні будуть у її словах.Вона ж була як голос України,що клекотів у наших корогвах!
Так Л. Костенко показує роль митця в історії, у долі народу, Батьківщини. Завдяки своєму талантові проста дівчина з Полтави стала душею України. Адже пісенним словом виражала сутність свого часу, окрилювала людей.
Над долею Полтави і над долею Марусі Чурай нависає одне й те ж питання: бути чи не бути? І якщо Марусине життя згасає, то Полтаві, Україні — таки всупереч усьому бути! Адже знову оживає Дідова Балка, увесь сплюндрований край.
В останньому розділі вічний колообіг, нескінченність життя демонструє картина весняного пробудження природи. Маруся відчуває подих цього мінливого й невичерпного, прекрасного й трагічного, неповторного, як пісня, як музика, життя. З її піснями полтавський полк знову вирушає в похід. Триває боротьба за волю України, і пісня Марусі Чурай теж стає часткою цієї боротьби, часткою душі народу.
Воскресли люди, хоч який хто квелий,
Після облоги схожі на примар.
І монастир з цвітіння тих жарделей
пливе у небо, як з рожевих хмар.
О Боже духів і живої плоті!
Я вперше усміхаюся, прости.
Якась галузка в тому живоплоті
і та он пнеться, хоче розцвісти.
Весна прийшла. Скасовано угоду.
Вся Україна знову у вогні.
Цвіте земля, задивлена в свободу.
Аж навіть жити хочеться мені…