Презентація "Іван Павлович Багряний"

+2
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Іван Павлович Багряний"
Слайд #1
Іван Павлович Багряний
"Ми є. Були. І будем ми!
Й Вітчизна наша з нами."


Слайд #2
Зміст
Біографія:
В ув'язненні та на засланні .
Під час війни .
В еміграції .
Етапи творчого шляху.
Теми творчості.
Твори:
Оповідання .
Поеми .
Поетичні збірки .
Вшанування пам'яті


Слайд #3
Дитинство
Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище: Лозов'ягін) народився 2 жовтня 1907 року в місті Охтирка в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'ягіна. Мати майбутнього письменника — Євдокія Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. В сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета.
Шестирічним хлоп'ям Іван почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року хлопець вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. Молоді роки пройшли у Криму, на Кубані, у Києві, Кам’янці-Подільському. В 1926 р. Іван Лозов’ягін вступив до Київського художнього інституту, по закін-ченні якого не отримав диплом як “політично неблагодійний”.


Слайд #4
У кожної людини є така подія, котра залишає відбиток на все життя і обумовлює подальші вчинки. Була така подія і в житті Івана Багряного, про що він згадує в памфлеті “Чому я не хочу вертати на “родіну?”: “Я був ще маленьким... хлопцем як більшовизм вдерся в мою свідомість кровавим кошмаром, виступаючи як кат мого народу. Це було в 1920 році. Я жив тоді в дідуся на селі,  на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святого Зосіму і Савватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки.


Слайд #5
Аж ось одного дня  над вечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові і на моїх очах та на очах інших дідових онуків, під наш несамовитий вереск замордували діда, а з ним й одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в скрівавлені тіла з пістолів і щось реготались… Вони всі гидко лаялись. Під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосіма і Савватія все було забризкане кров’ю. Кров все життя стоятиме в мене в очах” (Багряний І. Чому я не хочу вертати на “родіну”? /І.Багряний. – Лондон, 1946. – С. 7, 8). 


Слайд #6
Початок творчості
У двадцятирічному віці Іван Багряний почав друкувати оповідання й поетичні твори. У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п'єсу «Бузок» про графоманів.
1930 року побачив світ
роман у віршах «Скелька».


Слайд #7
В ув'язненні та на засланні
16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контр-революційної агітації» за допомогою його літературних творів. Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув'язнення. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу.


Слайд #8
Утеча на Україну та арешт у дорозі, Новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу. Після закінчення строку одружився, але 1938 р. знову заарештований. Був звільнений у 1940 р.
1944 року він написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).


Слайд #9
У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле»
В еміграції
1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу у листі «Чому я не хочу повертатися до СССР?» 1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію
(УРДП) і звідтоді цілих 17 років —
до самої смерті редагував газету
«Українські вісті». Письменник був
головою Виконавчого органу Українсь-
коїНаціональної Ради і заступником
президента УНР.


Слайд #10
Свою творчу діяльність Іван Багряний починав в Україні, але  більшість його творів була видана за кордоном. В 1944 році Багряний емігрував до Словаччини, згодом до Австрії (Інсбрук), звідки перебрався до Баварії (Новий Ульм). Постійно Багряний жив у Німеччині, де вів активну громадську і творчу діяльність.
У 1945 році в Новому Ульмі Багряний разом зі своїми однодумцями   Г.Костюком, С.Підгайним та Ю.Лавриненком заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП). Генеральним Секретарем обрано Б.Подоляка (Григорія Костюка), а в 1948-1963 рр. незмінним керівником партії був Іван Багряний.


Слайд #11
Як публіцист Багряний написавпонад дві сотні статей . Більшість надрукована під прізвищем Багряний,  інші –  під псевдонімами: Іван Рябовіл, С.Рябовіл, С.Дорошенко, П.Січинський та ін. 
Багряний працював як маляр-ілюстратор. Під псевдонімом Б.Залуцький він оформив обкладинки книг Уласа Самчука “Юність Василя Шеремети”, Юрія Косача “Еней і життя інших”, Тодося Осьмачки “Старший боярин”, під псевдонімом О.Турчин – збірку новел Павла Маляра.


Слайд #12
Помер Іван Багряний  25 серпня 1963 року у  Шварцвальді в санаторії Блазієн (Німеччина). Поховано митця у Новому Ульмі в Німеччині. На могилі Багряного встановлено пам’ятник  (1965, скульптор Лев Молодожанін).


Слайд #13
Вшанування пам'яті
1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».
25 вересня 2007 р.-введено ювілейну монету «Іван Багряний» із серії «Видатні особистості України».


Слайд #14


Слайд #15
Багряний мріяв, що настане 
“Епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок, після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА шанування людської гідності і людського права – дихати, жити, думати і одверто говорити... Епоха культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, незтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого  ні під чий  брудний чобіт... ”