Презентація "Стус Василь Семенович"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Стус Василь Семенович"
Слайд #1
Стус Василь Семенович
1938-1985


Слайд #2
ми ще повернемось
обов’язково повернемось бодай –
ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні


Слайд #3
Васи́ль Семе́нович Сту́с народився 6 січня 1938 р. в селі Рахнівка, Гайсинського району Вінницької області, в родині селянина. Український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.
Біографія


Слайд #4
У 1944-54 Василь навчався у міській середній школі № 150 і закінчив її зі срібною медаллю. Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. У студентські роки Стус постійно й наполегливо працював у бібліотеці. У студентські роки Стус разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об'єднання «Обрій». Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградскої області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 опублікував свої перші вірші. Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х.


Слайд #5
З березня 1963 — літературний редактор газети «Социалистический Донбасс».Вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т.Шевченка АН УРСР у Києві із спеціальності «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк


Слайд #6
У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьо закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. Після цього заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро. З 1966-72 — старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.


Слайд #7
1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус
Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила до Бельгії й була видана в Брюсселі.


Слайд #8
На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Восени 1972 заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування. В ніч 3 на 4 вересня він помер, можливо, від переохолодження. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.


Слайд #9
Життя після смерті
У листопаді 1989 поета разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
 
1991 Стуса посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990).


Слайд #10
Світогляд: сприймав світ оголеним нервом.
Життєві принципи: «Людина - це насамперед добродій», «Ще - ціную здатність чесно померти.
Ідеал у житті: «Один з найкращих друзів – Сковорода».
Джерела творчості: «Перші уроки поезії - мамині». 3нав п'ять мов, класичну літературу, прагнув осягнути складне життя в Україні.


Слайд #11
За поезіями Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін») та ін.
Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992, «Галичина-фільм»).
У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету.
26 листопада 2005 Стусу посмертно наданно звання Героя України.
Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури.
Засновано премію імені Василя Стуса


Слайд #12
Мотиви лірики: Україна, доля рідних, призначення людини.
Основні збірки:
«Зимові дерева»,
«Веселий цвинтар»,
«Свіча в свічаді»,
«3 таборового зошита», «Палімпсести» - вийшли за кордоном,
«Дорога болю» - в Україні, «Птах душі» - зникла.
Жанр віршів: медитації (роздуми), верлібр - білий вірш.


Слайд #13
Збірки віршів
«Круговерть» (1965)
«Зимові дерева» (1965)
«Веселий цвинтар» (1971)
«Час творчості» (1972)
«Палімпсести» (1986)


Слайд #14
На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг. І зголілі модрини кричали, тонко олень писався в імлі, і зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі.


Слайд #15
Тримай над головою свічку, допоки стомиться рука — ціле життя. Замало — нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам — нестерпно — без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню — пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, недорікий, а чи поцілиш ти мене? Свіча в задумі — не мигне.


Слайд #16
Дорогий сину!
Таткові нелегко нині, може, не скоро вдасться і звидітися. Отож – рости добрим козаком, чесним і правдивим, не потурай злу і знай, що Твій батько віддав усе своє життя, аби людям жилося краще – всім людям, на всій землі.
І рости чесним українцем, а не яловим хахлом.
Цілую. Вірю в Тебе.


Слайд #17
Меморіальна дошка на першому корпусі Донецького університету, в якому навчався поет


Слайд #18
Надгробок Василя Стуса на Байковому кладовищі в Києві.