Презентація на тему «Лариса Косач»

В її іменні
барви
України

Леся Українка
(1871 – 1913)
 Українська письменниця,
перекладач, культурний діяч.
Писала
у найрізноманітніших жанрах:
поезії, ліриці, епосі, драмі,
прозі, публіцистиці.
Також працювала в ділянці
фольклористики
і брала активну участь
в українському національному русі.

Лариса Петрівна Косач
народилася
25 лютого
1871 року
в місті
Новограді-Волинському.

В родині українських інтелігентів
Петра Антоновича Косача
та Ольги Петрівни
(уродженої Драгоманової,
літературний псевдонім
– Олена Пчілка)
народилася дочка Лариса

 Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька:
і вродою, і характером, ізвичками. Вони обоєбули поблажливі в ставленні до себе, важко уявити,щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне.
Їм були огидніжадоба, зажерливість, користолюбство тощо.   Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людськугідність.
Леся Українка у 7 років
Дитячі роки Лесі Українки пройшли на Волині:
у Новограді-Волинському
 (1871 — весна 1879)

Леся Українка та її брат Михайло вчилися у приватних учителів. Рано
(у 4 роки) навчилася читати. Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом.
Леся Українка з братом Михайлом.
Фото початку 1890-х років.
Леся Украинка с братом Михайлом в 1880(81) г.
За нерозлучність в сім'ї їх називали спільним ім'ям «Мишелосею», пізніше Ларису перезвали в сім'ї на Лесю. А через рік Леся самостійно писалакоротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядькаМихайла Драгоманова.
У 6 років Леся почала вчитися вишивати.

Деякий час Лариса навчалася в школі
Олександра Мурашка
в Києві.
З цього періоду залишилась одна картина намальована олійними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати. Вона знала багато європейських мов, включаючи і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень.

«В КОЛОДЯЖНОМУ Я НЕ ПОЧУВАЮ СЕБЕ
ЗАЙВОЮ НА СВІТІ…»
«Ні про Київ, ні про Гадяч, ні про хутір я не можу так, як про Колодяжне, сказати що, мовляв, їду «додому»... а потім то все було тимчасове, випадкове і не своє», — писала Леся Українка. 
Літературно-меморіальний музей у 
с. Колодяжному Ковельського району
 Волинської області, заснований 1949 в садибі, де пройшли дитячі та юнацькі роки Леся Українки.

Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на
постійне проживання до села Колодяжного, що
недалеко повітового містечка Ковеля. Тут поліська
народна стихія заполонила Лесю і на якийсь час
повністю її поглинула. В цьому селі Леся
за допомогою свого братаМихайла виконала дуже цінну роботу: записала від
різних людей дуже багато пісень. Перед текстами
кожної пісні наклеєна була стрічканотного паперу з нотами мелодії тієї пісні.
Знаменитий ставочок біля якого
народжувалися рядки “Лісової пісні”

Писати поезії Леся Українка почала рано,
9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки 
Олени Антонівни Косач.
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,Востаннє згадати палкої гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія одна.

Коли Лесі виповнилося 13 років, у журналі “Зоря” (1884 р.) у м. Львові було опубліковано її вірш “Конвалія” - який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. І з того часу пішли по всьому світу прекрасні поетичні рядки, підписані гордим і гарним ім'ям Українка.
КОНВАЛІЯ
Росла в гаю конвалія Під дубом високим,Захищалась від негоди Під віттям широким. Та недовго навтішалась Конвалія біла, -І їй рука чоловіча Віку вкоротила…

До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти.
Була радісна, весела, любила співати
й дуже добре танцювала
із братом "козака".
Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано.Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама
бралася складати музичні твори.   Любила Леся й серйозну роботу – господарчу.   Вона завжди мала свій
квітник і город,
сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати,
а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.

 "… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитисяяк святять воду і в неї дуже померзли ноги.
Ця застуда призвела до
тяжкої хвороби яка змінила все її життя.
 Що інтенсивніше наступала
хвороба, то непоборнішим ставав дух,незламнішою воля і жадоба до життя.
Не раз про це заявляла і  самапоетеса. Так у чудовому творі
"Contra spem spero“
("Без надії сподіваюсь") вона пише:
   Гиньте, думи, ви, хмари осінні!   Тоне тепер весна молода!   Чи то так ужалю, голосінні   Проминуть молодії літа?   Ні, я хочу крізь сльози сміятись,   Серед лиха співати пісні,   Без надії таки сподіватись,   Жити хочу! Геть думи сумні!

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини,
Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі,
в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши в 1891р.
у Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: 
І. Франком, М. Павликом, 
О. Кобилянською, В. Стефаником,
О. Маковеєм, Н. Кобринською. 
Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!Мене від тебе доленька жене,Немов од дерева одірваний листочок…

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 
1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з
М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.
7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці 
Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді.
Леся Українка
в Криму

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна Троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гауптмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом.
Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.

У цей час багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 було завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у 1903. 12 травня надіслала до альманаху
 «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах».  У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла».

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми
«На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла (в Сурамі) у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Сурами
Грузія

Леся Українка
померла 1 серпня
1913 року
в грузинському
містечку Сурамі.
Тіло її перевезли до
Києва і
поховали на
Байковому кладовищі.