Презентація "Перша книжка поезій Павла Тичини"

+3
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Перша книжка поезій Павла Тичини"
Слайд #1
Перша книжка поезій Павла Тичини - «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Соняшні»), вийшла друком у 1918 р.
Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії всесвіту.


Слайд #2
До збірки входять 44 твори, поєднані між собою змістом і стилем
увертюра — вірш «Не Зевс, не Пан...»
Лірика з пейзажними і любовними мотивами
«Гаї шумлять»,
«А я у гай ходила»,
«Хор лісових дзвіночків»,
«Подивилась ясно»,
«О люба Інно...»,
«Арфами, арфами...»,
«Ви знаєте, як липа шелестить»
1.
«світла нота збірки»


Слайд #3
Вірші про народне горе, принесене Першою світовою війною:
«Хтось гладив ниви...»,
«Іще пташки...»
2.
трагізм
Україна і революція
«Одчиняйте двері...»,
«По блакитному степу»,
«Скорбна мати» та інші
3.


Слайд #4
Павло Тичина як митець народився в 1918 році збіркою «Сонячні кларнети», яка принесла йому славу і визнання. Вона ознаменувала появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. Н літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, Любов'ю до життя і людини примушує згадати імена світочів національної літератури — Шевченка, Франка, Лесі Українки.


Слайд #5
Образ «сонячних кларнетів» — це не тільки символ краси вічно юної, сповненої барв і музики природи, а й втілення прагнень до всього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця, як джерела життя на землі, сили, що дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя. А коли співець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, він не падав у розпач. Не вгасала його мрія в перемогу світлого, гуманістичного над темрявою.


Слайд #6
Ліричний герой збірки — юнак, який багатий і щедрий душею, романтик, закоханий в красу світу, в природу, в життя. Це уособлення самої молодості, що лиш ступила на життєвий поріг і чарує свіжістю та чистотою почуттів, благородними поривами.


Слайд #7
Вірш «Ой не крийся, природо» розкриває ідею єдності людини і природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії з природою: то сумний, то світлий прозорий, наче барви золотої осені. Простий, звичайний краєвид у вірші «Гаї шумлять» захоплює митця чарівністю гаю, річки, хмарки в небі.
Читаєш — і в уяві постають образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, небо, край — як золото. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, приходом весни, «запашної, квітами — перлами закосиченої».
Шум гаїв — наче ніжно тонні звуки арф, тому і назва поезії — «Арфами, арфами». Весна пробуджує глибокі думи, якими переповнене все довкола, думи про грядущі бої, бої за людське щастя. У чистому повітрі — передгрозова напруга: «Буде бій вогневий!». Цим почуття охоплене серце героя, людини, закоханої в рідний край..


Слайд #8
Там, де світ повниться музикою, переливається барвами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов — там краса, висока поезія. Його вірші «Не дивися так привітно», «О любо Інно», «Цвіт в моєму серці» приваблюють тихою ніжністю мовою чистого і чесного серця. Любов примушує природу цвісти, грати барвами, співати чудесні пісні


Слайд #9
Тичина одкриває її красу через величне і священне почуття любові. Тичина замислюється над філософською темою Людини і часу. Пори року природи в «Пастелях» відповідають «порам» людського життя. Осінь — пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодість. Літо — зрілість, повноліття. Природа, а з нею людина, живуть за законами постійної змінюваності, плинності, руху в часі і просторі. «Філософія часу» спирається в Тичині на поетичне зіставлення людського віку з добою.


Слайд #10
У людини є також свій ранок, день, вечір і ніч. Перша пастель дає чарівний малюнок ранку. В природі, який віє чарами людського ранку — дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довірливою безтурботністю, поезією духовної «Пробіг зайчик. Дивиться — світанок! Сидить грається, Ромашкам очі розтулює».


Слайд #11
Але на зміну цій картині приходить інша:
А на сході небо пахне.
Північний чорний плащ ночі
Вогняними нитками сточують,
Сонце.
Чорний і червоно-вогнистий кольори розвивають мотив боротьби світла і темряви, добра і зла, навіюють думку про швидкоплинність людського життя.


Слайд #12
Важливою темою збірки є проблема, національного відродження віками гнобленого и приниженого українського народу. Поема «Золотий гомін» — віра у національне і соціальне визволення рідної України «Звідси — пафос омріяної волі, повна відсутність недружелюбного ставлення до інших народів. Поема — гімн весняному сонцю, повносилою буття:Над Києвом — золотий гімн, Іголуби, і сонце!Внизу —Дніпро торкає струни.


Слайд #13
Біль і тривога за долю рідної землі постають в образі скорбної матері, який є традиційним у творчості багатьох поетів світу. «Проходила по полю... — такими словами починається і закінчується кожний із віршів, тетраптих «Скорбна мати». Проходила Мати Марія і пильне око її не могло не затримати — «чийсь труп в житах чорніє...» Лютує смерть в Україні: Не буть ніколи раю У цим кривавім краю, У краю, де навіть квіти звіробою Із крові тут юрбою Зросли на полі бою... «Скорбна мати» — це біль і тривога за долю Батьківщини, це українська Голгофа.


Слайд #14
У ранній ліриці Тичини життєрадісність, краса природи і людини, залюб-леність у чарівний світ перемежовується з багряно-кривавими відсвітами, які символізують велику тривогу, нагадують про тяжкі випробування часу, про людські трагедії.
«Сонячні кларнети» — книга поетичних шедеврів П. Тичини, яка чарує, облагороджує кожного, хто припаде до неї спраглими устами.


Слайд #15
ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї...
«Я твій»,— десь чують дідугани.
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
1911


Слайд #16
О панно Інно, панно Інно!
О панно Інно, панно Інно!Я — сам. Вікно. Сніги...Сестру я Вашу так любив —Дитинно, злотоцінно.Любив? — Давно. Цвіли луги...О люба Інно, ніжна Iнно,Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.Сніги, сніги, сніги...Я Ваші очі пам'ятаю,Як музику, як спів.Зимовий вечір. Тиша. Ми.Я Вам чужий — я знаю.А хтось кричить: ти рідну стрів!І раптом — небо... шепіт гаю...О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.Сестра чи Ви? — Любив...1915


Слайд #17
Флора
С.Боттічеллі
Арфами, арфами
Арфами, арфами —золотими, голосними обізвалися гаїСамодзвонними:Йде веснаЗапашна,Квітами-перламиЗакосичена.Думами, думами —наче море кораблями, переповнилась блакитьНіжнотонними:Буде бійВогневий!Сміх буде, плач будеПерламутровий...Стану я, гляну я —скрізь поточки як дзвіночки, жайвороняк золотийЗ переливами:Йде веснаЗапашна,Квітами-перламиЗакосичена.Любая, милая,—чи засмучена ти ходиш, чи налита щастямвкрай.Там за нивами:Ой одкрийКолос вій!Сміх буде, плач будеПерламутровий...1914


Слайд #18
«Свобода, що веде народ»
(фр. La Liberté guidant le peuple)
Ежен Делакруа.
Одчиняйте двері...
Одчиняйте двері — Наречена йде! Одчиняйте двері — Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть... Одчинились двері — Горобина ніч! Одчинились двері — Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ... 1918


Слайд #19
Пам'яті тридцяти
На Аскольдовій могиліПоховали їх - Тридцять мучнів українцівСлавних, молодих...На Аскольдовій могиліУкраїнський цвіт! - По кривавій по дорозіНам іти у світ.На кого посміла знятисьЗрадницька рука?Квітне сонце, грає вітерІ Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! - Понад усе вони любилиСвій коханий край.Вмерли в Новім ЗаповітіЗ славою святих. -На Аскольдовій могиліПоховали їх. 1918
Аскольдова могила
могила-пам’ятник студентам