Презентація на тему «Аналіз поезій Василя Симоненка»

Аналіз поезій Василя Симоненка
Підготувала
Учениця 11-а класу
Харківської гімназії №55
Зоря владислава

«Задивляюсь у твої зіниці...»
Задивляюсь у твої зіниціГолубі й тривожні, ніби рань.Крешуть з них червоні блискавиціРеволюцій, бунтів і повстань.Україно! Ти для мене диво!І нехай пливе за роком рік,Буду, мамо горда і вродлива,З тебе дивуватися повік...Одійдіте, недруги лукаві!Друзі, зачекайте на путі!Маю я святе синівське правоЗ матір'ю побуть на самоті.Рідко, нене, згадують про тебе,Дні занадто куці та малі,Ще не всі чорти живуть на небі,Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б'юся,Чуєш — битви споконвічний грюк!Як же я без друзів обійдуся,Без лобів їх, без очей і рук?Україно, ти моя молитва,Ти моя розпука вікова...Гримотить над світом люта битваЗа твоє життя, твої права.Ради тебе перли в душу сію,Ради тебе мислю і творю...Хай мовчать Америки й Росії,Коли я з тобою говорю.Хай палають хмари бурякові,Хай сичать обращи — все одноЯ проллюся крапелькою кровіНа твоє священне знамено.

«Задивляюсь у твої зіниці...»
Поезія почина­ється рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Але ця кохана — Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить
Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверне­ного до матері-України, у вирі буденної суєти, ліричнии герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі.

«Задивляюсь у твої зіниці...»
тема: звеличення рідної землі, її історії
ідея: звернення до земляків - любити рідну землю і дбати про її майбутнє
жанр: патріотична лірика
віршований розмір: шестистопний ямб
римування: перехресне

«Задивляюсь у твої зіниці...»
художні засоби:
епітети: червоні блискавиці, мама, горда і вродлива, святе синівське право,
метафори: пливе за роком рік, перли в душі сію, мовчать Америки й Росії, дні занадто куці та малі, чорти живуть на небі,
порівняння: зіниці, голубі, тривожні, ніби рань.
звертання: Україно! недруги лукаві! друзі. нене.
образи-символи: мати, чорти.
гіпербола: битви споконвічний грюк.
риторичне запитання: Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?

"Я..."
Він  дивився  на  мене  тупоОчицями,  повними  блекоти:-  Дарма  ти  себе  уявляєш  пупом,На  світі  безліч  таких,  як  ти.  -Він  гримів  одержимо  і  люто,І  кривилося  гнівом  лице  рябе,Він  ладен  був  мене  розіпнутиЗа  те,  що  я  поважаю  себе.Не  стала  навколішки  гордість  моя...Ліниво  тяглася  отара  хвилин...На  світі  безліч  таких,  як  я,Та  я,  їйбогу,  один.У  кожного  Я  є  своє  ім'я,На  всіх  не  нагримаєш  грізно,Ми  -  не  безліч  стандартних  "я",А  безліч  всесвітів  різних.Ми  -  це  народу  одвічне  лоно,Ми  -  океана  вселюдська  сім'я.І  тільки  тих  поважають  мільйони,Хто  поважає  мільйони  "я". 

"Я..."
Вірш «Я...» В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє».
Кожна людина — неповторна, і «ми — не без­ліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних».

"Я..."
Тема: Заклик до сприйняття людської гідності, неповторності кожної особистості.
Iдея: Довести читачевi, що кожна людина неповторна.
Жанр: Ліричний вірш
Римування: перехресне
Мотиви: унікальність, самоповага, справедливiсть, життєздатність, намір бути особистістю. Через цi мотиви автор яскраво передав образи свого власного «я», народу, влади.
Образи: особистість, людство, осуджуючий.

"Я..."
Провiдним художним засобом є: — «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.»
Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе».
Протиставлення: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім'я.»
Афористичний висновок вірша "Я..." можно сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

Дякую за увагу!