Презентація "Василь Симоненко"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Василь Симоненко"
Слайд #1
“Я українець. Оце і вся моя автобіографія”
Василь Симоненко
1935-1963


Слайд #2
Народився він 1935 року в невеличкому селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім’ї колгоспників.


Слайд #3
Іще зовсім малим був Василь, як батько покинув сім’ю, тому й писав поет:
В мене була лиш мати,
Та був іще сивий дід, —
Нікому не мовив «тату»
І вірив, що так і слід.
Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни...


Слайд #4
У повоєнних українських селах сусіди були як родичі. Переживши спільне горе, допомагали одне одному збудувати нову хату, ділились останньою жменькою борошна, дрібком солі, сірниками. Однією з таких сусідок була маленька, худенька, нічим не примітна баба Онися. Ця згорьована жінка втратила на фронті чоловіка, трьох синів-солдатів, тож Василь був для неї як син. Коли виріс, в дяку за все, що вона зробила для нього, написав вірш:
У баби Онисі було три сини.
У баби Онисі синів нема.
На кожній її волосині
морозом тріщить зима.
Я горя на світі застав багато.
Страшнішого горя нема,
ніж те, коли старість мати
в домівці стрічає сама.


Слайд #5
Протягом 1942 - 1952 pp. майбутнiй поет навчався в школi: 4 класи у Бiïвцях, решта - у сусiднiх селах. Дорога до школи була для нього мукою... - через багато років у новелі "Дума про діда" Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу:
"...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.."


Слайд #6
У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т.Г. Шевченка.


Слайд #7
Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963)
Казка "Цар Плаксій і Лоскотон"


Слайд #8
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю…
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи – все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
Так і сталось…1962 року В.Симоненко разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВД на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побито, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок.


Слайд #9
Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди -
Добрі, ласкаві й злі.
16.11.1962


Слайд #10
Василь Симоненко не дожив навіть до 30. Незважаючи на це, його поезію досі вивчають у школах, а його ім'я намертво закарбувалося на сторінках української літератури в розділі Шістдесятники.


Слайд #11
"Люди - прекрасні..."
Люди - прекрасні.
Земля - мов казка.
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в'язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити і жить!

Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
- Їх на землі не було...
16.01.1963


Слайд #12
Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив.
Хай заляжеться тиша навколо,
Й знову стану, як ви, німим,
Але в серці моїм ніколи
Не замовкне весняний грім
Січень 1961


Слайд #13
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста.
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
29.09.1962


Слайд #14
Можна все на світі вибрати ,сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину
В.Симоненко
Пам'ятник Василеві Симоненку у його рідному селі Біївці
Пропонуюневеличкийфлешмоб:киньмені на стінупісню,яка першаприходить тобі вголову коли бачишмене)А це повідомленняперешли друзям ітоді твоя сторінкабуде вся в музиці