Презентація "Григір Тютюнник"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Григір Тютюнник"
Слайд #1
ГРИГІР ТЮТЮННИК
( 05.12.1931 - 06.03.1980 )


Слайд #2
Спогади сучасників про письменника
Олесь Гончар: «Григір Тютюнник прийшов до читачів своїх чесно, надійно, надовго. Прийшов, щоб не розлучатись».
«Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені».


Слайд #3
БІОГРАФІЯ
Народився в селянській родині.
Під час війни жив у свого дядька на Донбасі.
Навчався 1947 року в училищі. Там отримував 700 грам хліба, що допомогло вижити.
Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. Після звільнення України від німців, Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою).


Слайд #4
Значний вплив на формування його
літературних смаків, на ставлення до
літературної праці справив його брат —
письменник Григорій Тютюнник.
Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, «апробація» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.
БІОГРАФІЯ


Слайд #5
У 1937році його батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів і пущено по сибірських етапах (у 1957 році Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно).
Після того, як батька забрали у в`язницю, письменника до себе на Донбас взяв батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з хутора Троянівка, вчили й виховували малого Григора.
БІОГРАФІЯ


Слайд #6
ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ
Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка. — 1961. — № 5).


Слайд #7
Твори письменника
Автор збiрок прози "Завязь", "Деревiй", "Батькiвськi пороги", "Крайнебо",
"Ласочка", "Лiсова сторожка", "Степова казка", повiстей "Климко", "Облога",
"Вогник далеко в степу" та iнших.
Лауреат Лiтературноï премiï iменi Лесi
Украïнки, Державноï премiï iменi
Т. Г. Шевченка.


Слайд #8
На літературній ниві
Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі.
В 1963—1964 pp. працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…».
Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».


Слайд #9
Вихід першої книги “Зав’язь”
Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми.
Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.
1966 p. вийшла перша його книжка «Зав'язь», яка стала однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.
Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р.


Слайд #10
Премія за оповідання “Деревій”
У 1968 р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання.
Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.
У 1970-ті роки з'являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).


Слайд #11
Праця у видавництві “Веселка”
На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.


Слайд #12
Перекладацька діяльність
Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори
М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.


Слайд #13
Екранізації
За мотивами його оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 р. екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».


Слайд #14
Останні роки життя
В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».
Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).
1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім.
Т. Г. Шевченка.


Слайд #15
Значення творчості письменника
Григір Тютюнник одним з перших, ще на початку 60-х років, привертав увагу до тих втрат у людській природі, які стають неминучими внаслідок нерозумного споживання здобутків науково-технічного прогресу. Його постійно тривожила проблема морального здоров'я нашого суспільства, духовних основ життя народу, збереження його самосвідомості, історичної пам'яті й совісті як виду історичної енергії багатьох поколінь. Естетична цінність творів Григора Тютюнника невіддільна від етичної сутності таких вічних народних категорій духовності, як доброта, честь, громадянська гідність, милосердя, співстраждання.