Презентація "Остап Вишня"

-4
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Остап Вишня"
Слайд #1
Остап Вишня(1889 – 1956)


Слайд #2
Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї.
Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово‑фельдшерській школі, після закінчення якої (1907 р.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць.
Життєвий і творчий шлях письменника
Остап Вишня з сестрою Катериною


Слайд #3
Остап Вишня. 1915 p.


Слайд #4
В 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету; однак скоро залишив навчання й присвятив себе журналістській і літературній праці.
1919 р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, потрапляє до Кам’янця-Подільського, весною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Утім, не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, його випускають із в’язниці у квітні наступного року.


Слайд #5
Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.
Згодом П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — і відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» увперше з’явився підпис «Остап Вишня».
Остап Вишня і Платон Воронько


Слайд #6
Остап Вишня з з делегатами Першого Всесоюзного з'їзду робітниць і селянок. 1924 р.


Слайд #7
Остап Вишня з сином. 1928 р.
Остап Вишня з собакою. 1931 р.


Слайд #8
Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходять одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.


Слайд #9


Слайд #10
Загалом же протягом десяти років українською мовою (якщо брати до уваги й численні перевидання) з’явилося близько ста книжок вишнівської сатири й гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та іншими мовами братніх народів Радянської країни, тираж їх досягав, як на той час, колосальної цифри…


Слайд #11


Слайд #12
26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано; 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а 3 березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта.
1934 р. видатний гуморист був незаконно репресований і зміг повернутися до літературної праці лише в 1944 р.


Слайд #13
Остап Вишня на засланні


Слайд #14
Першим твором, що знаменував повернення письменника, стала «Зенітка», опублікована в газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 р.
Як і раніше, Остап Вишня всім серцем сприймає турботи й клопоти народні — економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують його книжки усмішок «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та інші.


Слайд #15
Остап Вишня читає «Зенітку». 1949 р.
Андрій Малишко, Остап Вишня, Володимир Сосюра. 1948 р.


Слайд #16
Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово‑Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.
Остап Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом із В. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому ж журналі, коли 1927 р. було поновлено його видання.


Слайд #17
Остап Вишня із
дружиною
та онуками


Слайд #18
Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня — член редколегії журналу «Перець» і один із найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей із читачами.
До останніх днів життя (помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.) він віддавав талант і натхнення своїм читачам.


Слайд #19
Своєрідність творчої спадщини
Остап Вишня — письменник, який у 20‑х рр. ХХ ст. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачили світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово передавалися.
Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою.
Тематичний цикл усмішок:
сільські,
кримські,
закордонні,
реконструктивні,
київські,
мисливські тощо.


Слайд #20
Тематика творів
українське село у віковічних злиднях;
доля інших народів;
розвиток української культури;
потяг неосвічених людей до нового життя;
партійна ідеологія;
проблеми розвитку національної мови;
відродження національної гідності українського
народу;
природа як джерело краси й натхнення.
Особливості гумору Остапа Вишні
багатство відтінків і барв комічного;
по-народному соковита мова;
своєрідно діалогізований виклад дії;
мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми.


Слайд #21
Висновок
Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий. Письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі майстра слова.
В. 3. Гжицький, Остап Вишня, С. В. Гжицький. 1956 р.