Презентація "Пантелеймон Куліш"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Пантелеймон Куліш"
Слайд #1
ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ
Підготував:
учень 9 – П класу
Тишкевич Юрій


Слайд #2
ЗМІСТ
Дитинство
Навчання
Арешт
Останні роки життя
Висновок
Джерела інформації


Слайд #3
ДИТИНСТВО
Народився 7 серпня  1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії. Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича, що походив зі старовинного старшинського козацького роду, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини. На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны» (1852), «Феклуша» (1856) і «Яков Яковлевич» (1852). Та першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.


Слайд #4
Пантелеймон Куліш у молоді роки


Слайд #5
НАВЧАННЯ
З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Та мрія навчатися тут, яку плекав із 1834 року, коли ще зробив першу невдалу спробу вступити до цього навчального закладу, обірвалася в 1841 році. Куліш не мав документального свідчення про дворянське походження, хоча його батько і був із козацько-старшинського роду, а отже — й права навчатися в університеті. Кілька років слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті виявилися визначальними для його подальшої долі. Куліш написав у той час «малоросійські оповідання» російською мовою, а також повість із народних переказів «Огненный змей».


Слайд #6
Київський університет кінця XIX століття


Слайд #7
Київський Університет. Сучасне фото


Слайд #8
АРЕШТ
У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга, де добрих три місяці допитують у III відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпосницької організації не можуть. Однак висновок царської жандармерії чіткий: «Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками й самовиношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, — заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці й потім відправити на службу у Вологду…»


Слайд #9
Після «щирого каяття» Куліша, клопотань сановитих друзів дружини та її особистих благань покарання було замінене: його ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. На перших порах молодому подружжю було нелегко. Бідували, але проведені в Тулі три роки й три місяці не пройшли марно. Куліш пише тут «Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», історичний роман «Северяки», який згодом з'явиться друком під назвою «Алексей Однорог», автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени», роман «Петр Иванович Березин и его семейство, или Люди, решившиеся во что бы то ни стало быть счастливыми», вивчає європейські мови, осягає «механіку» романного мислення В. Скотта, Ч. Діккенса, захоплюється поезією Дж. Байрона і Р. Шатобріана, ідеями Ж.-Ж. Руссо.


Слайд #10
Пантелеймон Куліш. Художник Тарас Шевченко


Слайд #11
ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ
П. Куліш оселяється на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії. Тут господарює, творить, зокрема, укладає із своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку після появи друком 1879 року цензура забороняє і вилучає з продажу. Бо після емського указу обстоювати право українського народу на свій самобутній культурний розвиток, як це робив Куліш, було крамолою. Та це не зупиняє вченого, письменника. Його погляд то знову сягає далекої Галичини, куди він посилає свою «Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року» в надії залучити до спільної культурницької діяльності українських і польських інтелігентів, то приглядається до мусульманського світу, передусім до етичних засад Ісламу.


Слайд #12
Куліш багато перекладає, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, готує до видання в Женеві третю збірку поезій «Дзвін», завершує історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши», листується з багатьма кореспондентами, переймається розбратом слов'янських націй, особливо шовіністичними заходами польської шляхти в Східній Галичині щодо українського населення, дбає про видання прогресивних журналів і газет… Тим часом світ швидко змінювався, душа поета не встигала за ним, хоча й мудрувала на самоті, долаючи духовні вершини. Із відблиском в очах молодого жару, у змаганні знесиленого тіла з творчим духом і пішов Пантелеймон Куліш з життя [14 лютого] 1897 року на своєму хуторі Мотронівка.


Слайд #13
Хата Пантелеймона Куліша на хуторі Мотронівка


Слайд #14
Могила Пантелеймона Куліша


Слайд #15
ВИСНОВОК
Отже, Пантелеймон Куліш – незабутня постать в новій українській літературі, творча спадщина якого залишиться вічною для українців. Куліш – національний герой, який укорінив своє ім’я в історію українського народу.


Слайд #16
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
http://www.panelpvh.ru/uploads/posts/2008-12/1229186183_p-kulish2.jpg
http://photo.i.ua/user/325265/197574/5057935/
http://expressiysv.kiev.ua/images/kiev_dost/19.jpg
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Shevchenko_portret_Kulisha.jpg