Презентація "Котляревський Іван Петрович"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Котляревський Іван Петрович"
Слайд #1
Котляревський Іван Петрович


Слайд #2
Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині дрібного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання. З 1780 року маленький Іванко почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем». 


Слайд #3
Освіта
Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Гадають, що перші знання хлопець міг дістати у парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще з XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав дяк. Згодом, у 1780 – 1789 роках, Котляревський вчиться у Полтавській духовній семінарії.
1789 року Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу; напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала духовна кар’єра. Спочатку він служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.


Слайд #4
Котляревський і “Енеїда”
Котляревський — автор «Енеїди»[3](1798, у трьох частинах; 1842 — повне посмертне видання) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині 18 століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. За мотивами поеми були створені опери «Еней на мандрівці» (композитор [Лопатинський Ярослав Йосипович|Я. Лопатинський]) та «Енеїда» (композитор М. Лисенко, лібретто М. Садовського).


Слайд #5
Енеї́да» — українська бурлескно-травестійна поема, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію. Поема написана в добу становлення романтизму інаціоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. «Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.


Слайд #6
Жанр
Поема Вергілія стверджує божественне походження імператорської влади. Вона — твір героїко-патетичний. Героїчне властиве й твору І. Котляревського з його екскурсами в минуле, самозреченням в ім'я Вітчизни. Але усі персонажі, особливо у перших частинах української поеми, знижені, приземлені, навіть небожителі хитрі, підступні, жадібні, сварливі тощо. У лексиці «Енеїди» Котляревського — можна знайти просторіччя, лайливі слова — тон твору зумисне несерйозний, балаганний. Але, як зауважував О. Білецький, ця зовнішня комічність не заступає внутрішньої серйозності твору — автор порушує в ньому найактуальніші проблеми суспільного життя
І. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорожської Січі.


Слайд #7


Слайд #8
В «Енеїді» зафіксовано близько 7 000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хат­нього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Харак­терною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:
волочитися, почухрати, попха­тися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.
Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семанти­кою «зробити кому-небудь зле»:
зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, да­ти перегону, дати хльору, видавити олію, зали­ти за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.
Текст наси­чений приказками і прислів'ями:
«Біда не по дерев'ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплу­тався, мов рибка в сітці; Терявся в думах мо­лодець».
Мова поеми повністю орієнтована на усне мовлення з такими характерними його рисами, як фамільярність і експресивність. На­роднорозмовна стихія визначає не тільки лексичні і фразеологічні засоби, а й словотворчі (Енеєчко, Анхизенко, Агамемноненко, Лавися та ін.) та синтаксичні (Енея не любила — страх; Забув і в Рим щоб мандровать; Гребнули раз, два, три, чотири. Як на! — у берега човни; Юнона з Турном як шутила, Еней про теє ні гу-гу).
В «Енеїді» зафіксовані й різні групи запозиченої лек­сики, зокрема військової: муштра, муштрувати, баталія, армія, ранжир, бомба, артикул, депо, лагер, пікет, мундир, флот, провіантмейстер, крігсцальмейстер, волонтир та ін.; побутової: капот, портшез, ридван, презент.
Діалектною основою мови «Енеїди» послужили середньонаддніпрянські говори української мови. Більшість фонетичних, морфологічних і синтаксичних рис мови Котляревського закріпились як норматив­ні в новій українській літературній мові.
Поза нормою лиши­лись окремі фонетичні варіанти, наприклад, форми, в яких відсутнє чергування о з і в закритому складі: радость, боль, поход та ін.; переважає форма прийменника од (поряд з від); спостерігається непослідовність у відтворенні звукосполучен­ня ри у відкритому складі з попереднім приго­лосним: здрогнувся і здригнувся, перехристився поряд з хрещений; закінчення -е в називному відмінку множини в іменниках чоловічого роду II відміни з суфіксом -ин, випад­ним у формах множини: люде, миряне, дворя­не, міщане; відмінкові форми особ, займенника 3-ї ос. без епентетичного н у прийменникових конструкціях: Бісом на його дививсь, Просить собі у їх пораду та ін.; дієслівні форми з суф. -ова: бенкетовать, замудровав, жартовати; па­ралельне вживання повних і скорочених дієслів­них форм 3-ї ос. одн. теп. або майб. ч. дієслів І дієвідміни з основою на -а(-я): співає і співа, думає і дума тощо.
Високий рівень варіативності в мові Котляревського є закономірним для початкового ета­пу формування літературної мови.