Презентація на тему «Леся Українка» (варіант 25)

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
( ЛАРИСА ПЕТРІВНА КОСАЧ ) –
геніальна донька українського народу

НІ ! Я ЖИВА!Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ!Я МАЮ В СЕРЦІ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ!

НІ ! Я ЖИВА!Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ!Я МАЮ В СЕРЦІ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ!

ДОЧКА ПРОМЕТЕЯ
Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст цієї слабосилої, хворої дівчини. У неї є свій пафос, своє власне слово... Вона сама має що сказати читачам, у самої наболіло на душі чимало, у самої поетичне слово доспіло і сиплеться, мов золота пшениця.

СТОРІНКАМИ ЛЕСИНОГО
ЖИТТЯ...

Сторінка перша
ДИТИНСТВО

Мати - Олена ПчілкаБатько – Петро Антонович Косач
У 4 роки Леся вміла читати. Улюблені її книги - “Кобзар” Шевченка, твори Жуля Верна, Даніеля Дефо.
У дитинстві Леся з братом Михайлом і однолітками гралися у Жанну д`Арк, у Робінзона, розігрували сцени з “Іліади”, “Одіссеї”.

Перші спроби віршувати були в Лесі не примхою, забаганкою, а емоційною відповіддю на те, що її схвилювало.
Перший вірш “Надія” ( 1880р. ) був написаний під враженням трагічної події, яка сталася в сім`ї Косачів, – Лесину тітку з боку батька, Олену Антонівну Косач, було заарештовано в Петербурзі за “крайню політичну неблагонадійність” , засуджено до 5 років заслання.

У 1881 році Леся тяжко застудилася на річці Стир.
З цього часу почалась її “тридцятилітня війна” з тяжкою і невиліковною на той час хворобою – туберкульозом. Леся змушена була відмовитись від гри на фортепіано...

“ До мого фортепіано”
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго... Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
... Коли я смуток свій на струни клала,
З`являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстанемось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою...
Прощай же, давній, любий друже мій!

“Все її життя – одна операція”, - говорив Михайло Павлик.
Тяжка була в Лесі доля. “Кісткоїд”, або туберкульоз, прогресував : хвора нога, рука, нирки, шлунок. Терпляче і мужньо переносить Леся болі і страждання.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?..

СТОРІНКА ДРУГА
ЮНІСТЬ

На роки юності Лесі Українки припадає значна частина поетичних творів.
Молодий талант швидко міцнів. 1893 року у Львові побачила світ перша книжечка поетеси “На крилах пісень”. Критика схвально зустрічає прихід у літературу обдарованої сильної натури. Вітають її друзі й рідні.
Юна Леся пробує себе і в науці. Вона глибоко вивчає філософію, іноземні мови, історію. Пише для своїх молодших сестер підручник “Стародавня історія східних народів” українською мовою.

“Contra spem spero”
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
********************
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Сторінка третя
КОХАННЯ

Познайомились вони влітку 1897 року в Ялті.
Сергій Мержинський був людиною лагідної вдачі. Леся відгукнулась на поклик серця... У хвилини розлуки були листи...
“ Твої листи завжди пахнуть зов`ялими трояндами, ти, мій бідний, зів`ялий квіте!...Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. ... О, рятуй мене, любий!..”

“Стояла я і слухала весну...”
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно - тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Кохання це дарувало Лесі Українці оптимізм, але й відчай.
Не хотіла вірити Леся в те, що тридцятилітній Сергій Мержинський помирає. Останні дні й хвилини вони були разом. Леся мерщій приїхала до хворого у Мінськ. Ніжно говорила про скору весну, їхню майбутню подорож до Швейцарії, про едельвейси, які вона збиратиме для нього... Згорало життя Мержинського... А велике кохання Лесі біля його ліжка за одну ніч творило пристрасну поему “Одержима”.

“Все, все покинуть...”
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.

Дев`яносто відсотків кращої любовної лірики пишеться, коли кохання відбуяло.
Лесина “Одержима” – виняток і серед винятків. Адже за цим твором стоїть доля кохання, про яке мало сказати словами Олександра Олеся :”З журбою радість обнялась”. Безмірне щастя і безмірне горе, відчай зрослися в ньому як сіамські близнюки.
Твір датований 18 січня 1901 року.

СТОРІНКА ОСТАННЯ
“ ОБЕРНУСЯ В ЛЕГЕНДУ...”

У роботі Леся Українка згорала, нею рятувалася і жила, даруючи світу шедеври.
“Горить моє серце. Чуєте, Люди? Його запалила іскра палкої до вас любові. Ви навчили мене ніжності й жорстокості, пісням своїм і плачам, добру і злу, радощам і стражданням. Спасибі вам, Люди! Я не гніваюсь за свої муки, не нарікаю на долю. Вони дали мені сил прометеєвих, терпіння народного. Я ними житиму, я маю в серці те, що не вмирає. Йду до вас, Люди! “