Презентація "Багряний Іван Павлович"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Багряний Іван Павлович"
Слайд #1
"Сміливі завжди мають щастя"


Слайд #2
Багряний Іван Павлович (Лозов’ягін)
2 жовтня 1906 -  
25 серпня 1963


Слайд #3
Хто він?
Майбутній письменник народився
19 вересня 1906 року в місті Охтирка в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. Мати майбутнього письменника — Євдокія Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки.
У сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета.
1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт.
1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями».


Слайд #4
Побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.1925 року Іван працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші. 
Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».
1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту, який через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва, закінчити інститут йому не вдалося.


Слайд #5

Навчаючись в КХІ, він виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРСде зближується з Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими.
Пізніше всіх їх було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики і всіляко переслідувано.
У цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.


Слайд #6
Чи легким було життя?
16 квітня 1932 року І.Багряного заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».
Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу.
Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932—1937 роках сьогодні ще є мало відомостей. Охотське море. Тайга. Життя серед українців Зеленого Клину.
Втеча на Україну і арешт у дорозі.
Новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу.


Слайд #7
Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає, а 16 червня 1938 року був повторно заарештований й сидів у Харківській в'язниці УГБ-НКВС на Холодній горі.
Багряному пред'являють нове звинувачення, тепер уже як учаснику, чи навіть керівникові, націоналістичної контрреволюційної організації.
Потяглись довгі дні знущань та допитів. Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав.
1 квітня 1940 року було прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928 — 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягіна слідством не добуто».
Майже два роки прознущались, а «…інших даних» не добули. І ніякої відповідальності. Хворий, знесилений, але нескорений Іван Багряний повертається в Охтирку.


Слайд #8
Під час війни…
Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головно Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.
Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературу працю. У 1944 року він написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).
У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле».


Слайд #9
Творчість:
поетична збірка «До меж заказних» (Київ, 1927)
поема «Монголія» (1927)
поема «Ave, Марія» (Харків, 1928)
п'єса «Бузок»віршований роман «Скелька» (Харків, 1929)
оповідання «Крокви над табором» (Харків, 1930)
Гуляй Поле«Рідна мова»«Звіролови» (Львів-Краків, 1944)
«Тигролови» (Новий Ульм, 1946)
збірка поезій «Золотий бумеранг» (1946)
сатирична поема «Антон Біда, герой труда» (Новий Ульм, 1947)
п'єса «Генерал» (1947)
п'єса «Морітурі» (1947)
п'єса «Розгром» (1948)
роман «Сад Гетсиманський» (Новий Ульм, 1950)
«Огнене коло» (Новий Ульм, 1953)
«Маруся Богуславка» — перша книга роману «Буйний вітер» (Мюнхен, 1957)
«Людина біжить над прірвою» (посмертно, Новий Ульм — Нью-Йорк, 1965)
"Постріли у тайгу"
Стаття «Чому я не хочу вертатись до СССР?»


Слайд #10
І.Багряний - поет
Рідна мова 
Мово рідна!
Колискова
материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, –
Гей, яка ж прекрасна Ти!
 
Перше слово –  крик любови,
Сміх і радість немовляти –
неповторне слово “Мати” –
Про життя найперше слово…
 
Друге слово – гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлій,  –
Звук “Вітчизни” неповторний
І простий і предковічний…
 
Ну, а третє слово – “Мила” –
Буря крові, пісня рвійна
І така, як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна…
 
Перейшов усі світи я,
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати,
Серед мов одна лиш ти є.
 
Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мова – пісня колискова.
Мова – матері уста.
Хабаровськ, 1937


Слайд #11
Іван Багряний пробував себе як маляр, він автор портретів Михайла Грушевського, Симона Петлюри,  Докії Гуменної, Григорія Китастого.

Портрет Докії Гуменної пензля Івана Багряного. Пастель. Львів, 1944.
Оригінал зберігається в Архіві-Музеї УВАН у США.


Слайд #12
Іван Багряний помер 25 серпня 1963 року у санаторії Блазіен у Шварцвальді (Західна Німеччина).Письменник посмертно реабілітований у 1991 році.


Слайд #13
Ескіз монети, присвяченої 100-річчю від дня народження Івана Багряного.
Багряний мріяв, що настане 
“Епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок, після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА шанування людської гідності і людського права – дихати, жити, думати і одверто говорити... Епоха культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, незтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого  ні під чий  брудний чобіт... ”