Презентація "Іван Карпенко-Карий"

+7
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Іван Карпенко-Карий"
Слайд #1
Іван Карпенко-Карий


Слайд #2
Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім "Карпенко-Карий" поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т.Шевченка «Назар Стодоля»).
Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.
Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше - канцеляристом міської управи.
Іван Тобілевич


Слайд #3
1864 - на службі в повітовому суді.
1865 - переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.


Слайд #4
1881 - втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.
1883 - в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий.
За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.


Слайд #5
Драматургові довелось переїхати до Новочеркаська, куди його було вислано у травні 1884р., за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”.
Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.
1886 - у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.


Слайд #6
Софія Дітковська
1883 - одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.
1884 - заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню.
У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».
1886—1887 - опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».


Слайд #7
Перша дружина
Надія Тарковська
1870 - одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник - відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Яко посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому
7 дітей.


Слайд #8
П. Саксаганський. І. Карпенко-Карий
1887 - отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.
1888 - із І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата - Панаса Саксаганського.


Слайд #9
1890 — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».
Тобілевич І.К. у ролі Калитки у виставі "Сто тисяч" за п'єсою І.Тобілевича, 1896р.


Слайд #10
1897 - склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.
1899 - написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.
1900—1904 - створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».


Слайд #11
1906 - захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.
15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування.
Драматурга поховано на хуторі Надія.
Могила І.К.Тобілевича на кладовищі села Карлюгівка, поблизу хутора Надія.


Слайд #12
Тобілевич І.К. у ролі Назара та Тарковська Н.К. у ролі Галі у виставі "Назар Стодоля" за драмою Т.Шевченка.
Напис: "Ивану Карповичу Тобълевичу отъ Галі. N.N" Кінець 60-х років ХІХ століття.


Слайд #13
Тобілевич Марія – донька І.Тобілевича.
Рукопис драми "Мазепа" та план драми "Ґандзя", 1890-ті рр.
Передано у 1958 році Кресаном А.А., зятем І.К.Тобілевича (м. Київ)
Фонди Кіровоградського обласного краєзнавчого музею.


Слайд #14
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Вистава «По ревізії» 1885 року
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
Театр корифеїв


Слайд #15
Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.
У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.
М.Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за іншi київськi театри.
Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.


Слайд #16
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!