Презентація "Володимир Дрозд"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Володимир Дрозд"
Слайд #1
Володимир Дрозд
(1939 – 2003)


Слайд #2
Народився 25 серпня 1939 в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області, помер 23 жовтня 2003 р.
Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1962) і одразу був прийнятий до Спілки письменників.
Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи вряди-годи друкувати новели, В. Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.


Слайд #3
Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики (1968).
Працював у редакціях Олишівської районної газети, обласної молодіжної газети "Комсомолець Чернігівщини", республіканських газет "Літературна Україна", "Молодь України", у видавництві "Радянський письменник".
Член Спілки письменників України (з 1962). У 1982-85 роках - головний редактор журналу "Київ".

Письменник Володимир Дрозд із дружиною Іриною Жиленко (відома українська поетеса) з донькою Орисею та сином Павликом. Із родинного архіву. Фото 1980-х років.


Слайд #4
23 жовтня 2003 року після важкої хвороби пішла із життя ця неповторна сильна творча особистість. Похований письменник на Байковому цвинтарі в Києві


Слайд #5
Дещо осібно стоять у творчості письменника романи- біографії
«Ритми життя» (1974),
«Дорога до матері» (1979) — про родину академіка О. Богомольця,
«Так було, так буде», «Новосілля», 1987),
(«Інна Сіверська, суддя», 1983) – проторадянські твори.
З іншого боку — твори, які міг написати тільки В. Дрозд і які не мали «зеленої вулиці»: повість «Вовкулака», про всяк випадок переназвана у видавництві на «Самотнього вовка», йшла до читача дванадцять років,
«Ирій» — шість;


Слайд #6
Основні твори — повісті й романи «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль» (1985), «Листя землі», багато новел — зображують, повторюють, доосмислюють поліську Йокнапатофу, малий всесвіт, що має всі ознаки великого світу, із центром у Пакулі. Якщо котрийсь із героїв і виривається поза межі цього світу, то за підтвердженням свого буття вертається назад, у Пакуль.


Слайд #7
“Химерна проза”

Назва стильової течії в українській прозі 70-х рр.
“Химерна проза” стала реакцією на диктат норм соцреалізму в українській “радянській” літературі.
Її ознаки:
поєднання реального з міфологічним, часово-просторові зміщення,
запозичення стильових рис бароко,
гротескові метаморфози з героями.


Слайд #8
“Химерна проза” емоційна, експресивна, її світ свідомо неприродний, але правдивий. За цими ознаками можна говорити про близькість “химерної прози” до явища магічного реалізму, поширеного в літературі Латинської Америки.
Представники:
В.Земляк (романи “Лебедина зграя”, “Зелені млини”),
В.Дрозд (“Ирій”, “Самотній вовк”),
О.Ільченко (“Козацькому роду нема переводу або Козак Мамай і Чужа Молодиця”) та ін.