Презентація "Життєвий та творчий шлях Антонича"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Життєвий та творчий шлях Антонича"
Слайд #1
Життєвий та творчий шлях
Богдана – Ігоря Антонича


Слайд #2
Богдан Ігор Антонич народився у с. Новиця, Горлицького повіту, в родині священика. Справжнє прізвище батька було Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігора. Початкову освіту здобував Антонич в інтернаті, під наглядом приватної вчительки, а гімназію закінчив у містечку Сяноку. Антонич почав писати вірші ще змалку. Він продовжував писати їх в середній польській школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже винятково в польському оточенні, його юнацькі твори були написані по-польськи.


Слайд #3
Перші свої українські вірші він читав у колі студентів-українців. Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України і наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України. Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні».


Слайд #4
Крім того, він пробував своїх сил у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібретто до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький. Треба згадати і редакторську діяльність Антонича: він деякий час редагував журнал «Дажбог» і також, з Володимиром Гаврилюком, журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.


Слайд #5
Антонич сповідував ідею неподільної, гармонійної єдності людини і природи, людини і космосу, прагнув пізнати і відтворити рух незнищенної матерії у безконечній змінності її форм і виявів, жадібно всотував усі барви, тони і звуки довколишнього світу. Але не тільки взаємини людини і природи приваблювали цього творця фольклорних метаморфоз та поетичних міфів. Антонич чутливо реагував на соціальну дійсність, на фантастичні, з елементами сюрреалізму образи-символи капіталістичного міста-спрута. Особливо вражаючі урбаністичні картини з майстерним відтворенням морально-психологічної атмосфери міської ночі і затхлих закапелків дрібних душ постають у збірці «Ротації».


Слайд #6
Поет багато спілкувався з художниками, скульпторами, музикантами, шукав разом із членами АНУМ — Асоціації Незалежних Українських Митців — нових засобів художнього вираження, був уважний до новаторських експериментів у галузі форми кубістів і сюрреалістів. Тому, одержуючи за свою другу книжку поезій «Три перстені» літературну нагороду львівського Товариства письменників і журналістів, він у своєму привітанні 31 січня 1935 року відмежовується від політично-спекулятивних зазіхань на його свободу самовираження з боку націоналістично-агресивних кіл. Поет належить правді, якій служили чесно, з прометеївським подвижництвом Т. Шевченко та І. Франко.


Слайд #7
Для нього І. Франко — “учитель і поет, виховник, будівничий», який умів “шляхи майбутнього в мету спрямовувати сміло», а Т. Шевченко — “не пишний монумент із мармуру», а слово, яке тривкіше за бронзу. Перші поетичні спроби Богдана Антонича не відзначаються досконалістю версифікації. Але молодий поет, наполегливо шукає індивідуальні ходи до пізнання таїни семантичного «коду» слова та образності. А з якою музичною енергією він творить експресію строф, яка виразна образна структура «Поеми про вітрини»! Богдан-Ігор Антонич — яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант, за словами Дмитра Павличка, “обов'язково пробивається крізь тернові хащі ідейних манівців і хитань на шлях передових думок свого часу, шлях, поєднуючий серце художника і серце його народу». Він себе називав малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке вросло глибоко в шевченківську традицію. Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. («Вишні») Жулинський М. Г. Із книги «Із забуття — в безсмертя”


Слайд #8
Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Запалення сліпої кишки привело до дуже тяжкого запалення олегочної, що його все-таки лікарям вдалося перебороти. Але як поет уже
видужував, перевтомлене
довгою і високою
гарячкою серце
не витримало…


Слайд #9
Твори автора:
Автобіографія
Зелена Євангелія. Львів, 1938;
Книга Лева. Львів, 1936;
На другому березі (незакінчений роман)
Привітання життя. Львів, 1931;
Пісня про незнищенність матерії
Ротації. Львів, 1938.
Три перстені. Львів, 1934;
статті
переклади з Р. М. Рільке