Презентація "Індія в період 1918 – 1938 років"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Індія в період 1918 – 1938 років"
Слайд #1
Індія в період 1918 – 1938 років


Слайд #2
Результати після Першої Світової Війни
Перша світова війна призвела до соціально-економічних зрушень, які викликали нове загострення протиріч між індійсь­ким народом та англійськими колонізаторами. Під час війни колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійців не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби. На чолі цієї боротьби стали індійська інтелігенція і національна буржуазія.
Індійська буржуазія в роки війни отримала можливість швидкого збагачення. Зросли, зокрема, прибутки в галузі бавовняної промисловості, чому сприяли військові замовлення та скорочення імпорту англійських тканин. Розширювався металургійний завод Тата, що одержав значні замовлення для армії.


Слайд #3

Індійські промисловці в період війни вкладали їхні капітали в подальше виробництво. Відчутною була залежність від постачання устаткування з Англії. Імперська політика гальмування промислового розвитку Індії завдяки збільшенню цін на устаткування обмежувала підприємницьку діяльність. Внаслідок цього зростали протиріччя між індійською національною буржуазією та англійськими колонізаторами у сфері економіки.
Загострилися протиріччя і в політичній сфері. Так‚ індійська еліта підтримала військові зусилля Англії, сподіваючись після війни розширити свою участь в управлінні країною. Індійський національний конгрес (ІНК) допомагав вербувати солдатів до англійської армії та сприяв поширенню військових позик. Надії на поступки не виправдались, Індія і далі потерпала від політичного безправ’я. Війна погіршила становище значної частини населення. В містах зростала вартість життя, зменшилася заробітна плата робітників. Селяни були пригнічені податками.


Слайд #4
Усі невдоволені існуючим ладом стали в опозицію до анг­лійських властей. Але єдності в опозиційному русі не було.
Англійська колоніальна адміністрація в її боротьбі проти визвольного руху знаходила підтримку серед частини індійсь­кого суспільства — раджів (князів), великих землевласників, активно розпалювала релігійні та кастові суперечки.


Слайд #5
Національно-визвольний рух. Кампанії громадянської непокори
Революційний рух у Європі мав величезний вплив на ін­дійське суспільство. Безпосереднім поштовхом до піднесення національно-визвольного руху 1918-1921 рр. були реформи, які закріплювали колоніальне становище Індії. Колоніальна адміністрація отримала надзвичайні повноваження в боротьбі проти національно-визвольного руху.
М.Ганді, Д.Неру, А.К.Азат – лідери ІНК


Слайд #6
На чолі національно-визвольного руху залишався ІНК, ви­знаним лідером якого був М.Ганді. Ідеологією індійського національного руху став гандизм. Він поєднував у собі політичні, морально-етичні та філософські концепції, закорінені в індійсь­ку культуру.
Гандизм, завдяки його соціальним ідеям про створення суспільства на засадах справедливості (сарвадайя), знаходив відгук у широкого загалу індійського селянства і міських низів. Заслугою Ганді було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспільства він виклав у доступних і прийнятних для більшості населення образах. У народі його називали Махатмою, що означає "велика душа". Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, що їх запропонував Ганді. Ці методи не передбачали насилля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було те, що Ганді протест поєднував із терпимістю до колонізаторів (сатьяграха).


Слайд #7
В умовах Індії з її багатонаціональним населенням, строкатим релігійним і соціальним складом ненасильницькі дії були єдиним прийнятим засобом для залучення населення до спіль­ної боротьби.
Отже, гандизм об’єднав індійське суспільство у спільній боротьбі та, зрештою, змусив колонізаторів без кровопролитної збройної боротьби надати країні незалежність. Ганді та його вчення піддавалися критиці з боку радикально настроєних діячів за те, що він ішов на компроміс із колонізаторами і не реалізовував сповна всі революційні можливості.


Слайд #8


Слайд #9

У 1918 р. ІНК перетворився на масову загальноіндійську партію. Організовані ним акції мали широку підтримку в населення. Крім ІНК‚ розгорнула свою діяльність і Мусульманська ліга, яка іноді вдавалася до збройних акцій.
Репресії колоніальних властей посилювали національно-визвольну боротьбу. Післявоєнне піднесення національно-визвольної боротьби розпочалося з масових страйків у великих промислових центрах Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді.
Англійська колоніальна адміністрація, щоби хоч якось погамувати стихійний рух, вдалася, за пропозицією міністра у справах Індії Монтегю, до реформи управління країною. У 1919 р. англійський парламент прийняв закон про управління Індією. Він підтверджував колоніальний статус Індії. Реформа передбачала розширення індійського представництва в раді при віце-королі Індії та губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1 до 3%. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції.


Слайд #10
Дії колоніальної адміністрації, а надто закон Роулетта, дали могутній поштовх до розгортання масового руху громадянської непокори.
6 квітня 1919 р. Ганді закликав до згортання будь-якої ділової активності й закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта.
Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. в Амрітсарі, провінція Пенджаб, англійці розстріляли мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. осіб, 2 тис. було поранено. Ця акція насилля могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки Ганді його пощастило уникнути.

Розгін англійською поліцією мирної демонстрації


Слайд #11
Восени 1919 р. на з’їзді ІНК було ухвалено рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети.
Події 1919 р. привели Ганді до думки про необхідність чіткого плану подальшої боротьби. Він виробив тактику ненасильницького опору британським колонізаторам. На першому етапі передбачалася кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів. На другому — ухилення від уплати податків. Це вже означало відкритий конфлікт із колоніальною адміністрацією.
Кампанія ненасильницького опору розпочалася 1 серпня 1920 р. Її очолили ІНК, який на той час налічував 10 млн членів, і Мусульманська ліга.
На початку 1922 р. сталися події, що змусили припинити кампанію. В одному селищі натовп селян спалив живцем кількох поліцейських. У мусульманських районах спалахнуло повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. Ганді засудив такі дії та оголосив про припинення акції.
Період стабілізації (1922-1929 рр.) Індія пережила без значних потрясінь, хоча саме в той час один із лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмне гасло "пурна сварадж" — повна незалежність.


Слайд #12
Проблеми деколонізації та майбутнього країни
Світова економічна криза тяжко вразила економіку Індії. Впали ціни на її головні експортні товари. Розорення й зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової хвилі національно-визвольного руху. Новий період антиколоніальної боротьби відзначався більшою організованістю і чіткістю мети — незалежність і конституція.
Поштовхом до боротьби став приїзд комісії британських політичних діячів на чолі з Саймоном, які мали виробити нову конституцію для Індії. Громадськість Індії була обурена тим, що від розроблення конституції було усунуто найвідоміших індійських діячів. Усі індійські організації бойкотували роботу комісії Саймона.
За рішенням ІНК розпочалося проведення нової кампанії громадянської непокори. Вона проходила за тією самою схемою, що й у 20-ті рр. 26 січня 1930 р. було проголошено Днем незалежності Індії. Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі.


Слайд #13
Ганді під час „Соляного походу”


Слайд #14
У березні 1930 р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоби випарити сіль із морської води. Цей похід мав величезний вплив на індійську громадськість. У деяких містах почалися стихійні повстання. Заворушення перекинулись і на армію. Колоніальна влада оголосила ІНК поза законом. 60 тис. учасників походу було кинуто до в’язниць. Але рух не припинявся та набув іще більшого розмаху. По всій країні населення протестувало проти арешту свого лідера. Учасники масових демонстрацій, що були віддані заповітам Ганді, не застосовували сили, навіть коли їх жорстоко били. Так відбулося в Джахарасані 21 травня 1930 р. Газета «Нью-Йорк тайм» писала про ці події: «Несподівано загін місцевої поліції накинувся на демонстрантів і почав бити їх оббитими залізом киями. Жоден з демонстрантів навіть не підняв руки, щоб захиститися від удару. Я чув моторошні звуки ударів киями по черепам і бачив, як люди падають на землю з пробитими головами. На їх білих одежах швидко розпливалися п`ятна крові. Інші, не порушуючи рядів, рухалися вперед до тих пір, доки перед цепом поліцейських не утворилася безперервна купа скривавлених тіл, що ворушаться».


Слайд #15
Війська на вулицях індійського міста (1930 р.)


Слайд #16
І всеж багато учасників руху відходили від принципів сатьяграхи, вступаючи в сутички з поліцією, піднімаючи справжні повстання (у містах Шолапур, Алігарх, Пешавар). Хвиля насилля змусила колонізаторів та лідерів ІНК піти на переговори.
У 1931 р. між лідерами ІНК та британською адміністрацією було укладено угоду, за якою колонізатори припиняли репресії та звільняли ув’язнених, соляна монополія ліквідовувалась, а ІНК припиняв кампанію громадянської непокори. Віце-король Індії Едвард Ірвін (лорд Галіфакс) дав туманну обіцямку в майбутньому надати Індії незалежність.


Слайд #17
Під час конференції „круглого столу” у Лондоні


Слайд #18
Ганді дав згоду на участь у конференції "круглого столу", скликану в Лондоні для обговорення проблем Індії. Відтак боротьбу було перенесено за стіл переговорів. На конференції ІНК подав проект конституції під назвою "Про основні права та обов’язки громадян Індії". Там були такі пункти:
· введення в Індії демократичних свобод;
· визнання кастової та релігійної рівності;
· адміністративно-територіальна перебудова країни з урахуванням релігійного чинника;
· встановлення мінімуму заробітної плати;
· обмеження орендної плати за землю;
· зменшення податків.
Конференція завершилася повним провалом. Тоді ІНК у 1932 р. оголосила нову компанію громадської непокори. У відповідь колонізатори заборонили ІНК і кинули до в`язниці Ганді.


Слайд #19
Але англійський уряд розумів, що з Індією треба щось робити, бо з часом індійці самі вирішать проблему незалежності на свою користь. У 1935 р. британський парламент прийняв Акт про управління Індією, за яким Індійська імперія мала перетворитися на федеральний домініон, що складався з окремих штатів. Виборче право отримали 12% населення, було розширено права місцевих законодавчих органів, проте колоніальний стан зберігався.


Слайд #20
Демонстрація, організована „Мусульманською лігою”


Слайд #21
Висновок
У 1937 р. було проведено вибори, які засвідчили авторитет ІНК. Членами ІНК були 5 млн осіб. Він здобув більшість у 8 з 11 провінцій і сформував місцеві уряди. Це був великий крок вперед у здобутті влади і в накопиченні демократичного, парламентського досвіду. Незважаючи на такий успіх ІНК не змогла об`єднати людей всіх релігійних концесій Індії. Мусульманська ліга закликала своїх прихильників боротися за створення окремої мусульманської провінції – країни Пакістан (“Країни чистих”).


Слайд #22
Опорні дати
1919 р. ­ Закон про управління Індією.
26 січня 1930 р. ­ Проголошення Дня незалежності Індії.
Березень 1930 р. ­ "Соляний похід" Ганді.
1930 р. ­ Початок руху такінів у Бірмі.
1935 р. ­ Акт про управління Індією.


Слайд #23
Прапор


Слайд #24
Герб


Слайд #25
Дякую за увагу!Роботу виконала учениця 10 – А класуАлейнікова Калерія