Презентація "Національні та революційні рухи в Європі 20-30р. XIX ст"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Національні та революційні рухи в Європі 20-30р. XIX ст"
Слайд #1
Національні та революційні рухи в Європі 20-30р. XIX ст.


Слайд #2
В самій Європі після завершення наполеонівських війн царював хаос.
Багато хто з людей жив у злиднях – частково через війни, але перш за все тому, що населення Європи на той час різко зросло.
В селах на всіх вже не доставало землі, у містах - у свою чергу - не вистачало робочих місць.
І навіть ті, кому вдавалося одержати роботу, найчастіше одержували таку злидарську зарплату, що її ледве вистачало на життя.
Звичайні люди, як і раніше, бажали брати участь в управлінні державою і одержувати свою частину національного надбання, що було, як вони вважали, привласнено багачами.
Саме тому й почали у Європі виникати повстання.


Слайд #3
Тільки ось причини цих повстань були різними.
Так, у Ірландії почалася боротьба за незалежність та відділення цієї країни від Великобританії.
У самій Великобританії так звані чартисти вимагали проведення політичних реформ (перетворень) та надання права голосу всім повнолітнім чоловікам.
У Франції повстанці вимагали загального виборчого права для всіх, а також відновлення республіки.
Зовсім іншого бажали повстанці Італії та Німеччини, які намагалися об’єднати свої держави (на той час ці країни складалися з окремих частин).
Народи Австро-Угорщини, напроти, виступали за розпад імперії та створення незалежних держав.
У деяких країнах (скажімо, у Данії, Бельгії та Нідерландах) ці повстання проходили мирним шляхом, у інших – розпочалися військові дії (так, наприклад, у Франції повстанці були розстріляні урядовими військами). Але, незважаючи на те, що цей революційний рух охопив багато країн та величезну кількість людей, всі вони вже до кінця наступного року також були придушені.


Слайд #4
Франція
Політика короля Карла обурювала народ. У Парижі стали лунати заклики до опору владі. 27 липня, після закриття поліцією опозиційних газет, почалося будівництво барикад у Парижі. Весь день 28 липня тривали вуличні бої. 29 липня повстанці сформували національну гвардію під командуванням Лафайєта і до вечора взяли Лувр. Депутати і журналісти опозиції, що зібралися в будинку банкіра Ж. Лаффіта, запропонували корону герцогу Орлеанському. 31 липня він був проголошений намісником королівства. 2 серпня Карл X відрікся від престолу на користь свого внука. 9 серпня Луї-Філіпп Орлеанський зійшов на престол, підписавши оновлену Хартію.
Луї Філіпп


Слайд #5
Правління Луї Філіппа також почало викликати незадоволення французів. На його життя було здійснено близько 7 замахів. Постійне застосування владою репресій та військової сили для придушення безладдя, заколотів і повстань спричинили те, що Липнева монархія стала нагадувати режим реставрації Бурбонів, а в країні сформувалися умови для нової революції.
Е.Делакруа
“Свобода, що веде народ”


Слайд #6
Великобританія
Період революцій в Європі у Великобританії пройшов відносно спокійно. На початок XIX ст. Великобританія стала однією з наймогутніших держав світу. Саме тому й столиця її – місто Лондон - вважалася найголовнішим світовим фінансовим та торговим центром. А грошова одиниця Великобританії - фунт стерлінгів – була тоді основною світовою валютою. Правила в цей час королева Вікторія. Великобританія була країною величезних контрастів, де багачі жили у достатку та розкошах, у той час як бідняки ледве, як кажуть, зводили кінці з кінцями. Саме через це з'явився чартизм.
Королева Вікторія


Слайд #7
Чарти́зм (англ. Chartism) — політичний та соціальний рух в Англії з кінця 1830-х до кінця 1840-х років, отримавший ім'я від поданої в 1839 році парламенту петиції, яка називалася хартією або народною хартією. Парламент, що обирався на основі нової виборчої системи, провів у 1834 році відміну старого закону (часів Єлизавети) про приниження бідуючого класу і замінив теперішню систему з надто суворим і навіть образливим для ув'язнених режимом. Між іншим, безробіття якраз в цей час заганяло в «робітничку в'язницю» маси народу. Закон визвав люту ненависть і вона поширилась на реформований парламент. Рух і виразилося спочатку у формі протесту проти закону про бідних 1834 року.
Починаючи від 1836 року, у країні відбувалися мітинги з десятками і навіть сотнями тисяч присутніх, що були направлені проти цього закону і закінчилися подачею у парламент петиції про його відміну. У одну сесію 1838 року, було подано 333 петиції, з 268 000 підписів, проти закону (на захист закону поступило 35 петицій, з 952 підписами).


Слайд #8
У період 1940-х років, у Великій Британії розпочалась нова економічна криза: зріс рівень безробіття, соціальне та економічне становище населення було злиденним, тому у цей момент Чартизм набирає нових обертів.
Події форсувалися через серію революцій у Європі однак до збройних конфліктів між владою та протестуючими справи не дійшло. Англійський уряд вчасно звернув увагу на проблему Чартизму і вжив різких заходів щодо придушення руху.


Слайд #9
Чартизм залишив по собі велику пам'ять працюючої частки населення Англії; ріст тред-юніонів у послідуюче десятиліття, енергічність боротьби робочих за свої економічні інтереси і за політичні права (1867 та 1884) у великій мірі завдячують саме чартистському рухові.


Слайд #10
Німеччина
Створення Німецького союзу зумовило поширення в нім. державах сподівань, що він сприятиме їх єдності ті впровадженню ліберальних конституцій. Мрії про єдину Німеччину, в якій права людини і громадянина будуть забезпечені конституцією, набули поширення насамперед у студентському колі. Вони почали рух . У 1819р. на з‘їзді нім. монархів у Карлових Варах було ухвалено заходи для придушення опозиційних настроїв. Однією із найвідоміших постатей у національному русі був Фрідріх Ліст, який пропагував ідею об‘єднання нім. держав.
Фрідріх Ліст


Слайд #11
Найсильнішими країнами в Німецькому союзі були Австрія і Пруссія. Вони почали війну за лідерство, яка 3 липня 1866 року закінчилася поразкою австрійців. Двадцять дві німецькі держави підписали з Прусією угоду про створення так званого Північнонімецького союзу, прем’єр-міністром якого став Отто фон Бісмарк (1818-1898). Французський король Наполеон ІІІ оголосив у 1870 році війну новоствореній державі. Втім французська армія була вщент розбита. Франко-Пруська війна ж завершилася 10 травня 1871 року.
І у тому ж році відбулося остаточне об’єднання Німеччини - була створена Друга Німецька імперія.Імператором цієї країни став король Прусії Вільгельмм ІІ, а її канцлером – Отто фон Бісмарк.
Отто фон Бісмарк


Слайд #12
Італія
Політична роздробленість Італії стала головною перешкодою для її економічного розвитку.
Рісорджименто (іт. il risorgimento — відродження, оновлення) — історіографічний термін, що означає період боротьби за політичне об’єднання Італії.


Слайд #13
Держави півострова охопив революційний рух. У липні 1820 першими в Італії підняли повстання карбонарії в Неаполітанському королівстві.Революція тривала тиждень ї закінчилась їх перемогою. Але австрійська армія розгромила неаполітанську й відновила в країні монархію.
9 березня 1821 розпочалася революція в П’ємонті. Австрійська амрія придушила революцію. Після цього було ще декілька невдалих спроб карбонаріїв розпочати революцію.
Джузеппе Мадзіні створив “Молоду гвардію” національно-революційну організацію і розгорнув боротьбу за створення італійської національної держави. Проте спроби підняти повстання виявилися невдалими і Мадзіні дійшов висновку, що найближчим часом здійснити революцію неможливо.


Слайд #14
На перший план в італійському визвольному русі вийшли помірковані ліберали. Їхній ідеолог Вінченцо Джоберті хотів добитися обєднання Італії “без крові, без хвилювань, без революцій”.
З часом ставлення лібералів до австрійців та їх втручання у справи Італії ставало більш різким. У 1846-1847рр. у ЗМІ почали з‘являтися заклики до війни проти Австрії.
Вінченцо Джоберті


Слайд #15
Презентацію створила
Саражин Марина, 9-А
2011р.