Презентація "Китай в 16-17 століннях. Династія Мін"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Китай в 16-17 століннях. Династія Мін"
Слайд #1
Китай в 16-17 столінняхДинастія Мін
Презентацію підготувала
Учениця 9-Б класу
НВК №1
м. К.-каширського
Качур Діана


Слайд #2
Династія Мін ( 1368 — 1644) — династія, що правила Китаєм 
після ліквідації монгольської династії Юань.
Охоплювала територію сучасних внутрішніх провінцій Китаю та частину Маньчжурії. Залежними від імрерії країнами були В*єтнам, Корея та Тибет.


Слайд #3
Мінські імператори перейняли систему земельного управління у династії Юань, тринадцять мінських провінцій дали початок сучасному адміністративному поділу країни. 


Слайд #4
ПОДАТКОВА СИСТЕМА
Кожні 10-ть років складалися списки платників податків, які зберігалися у відомстві фінансів. Селяни мусили виконувати повинності, працювати на будівництві міст, палаців, каналів. Від повинностей можна було відкупитися або наняти замість себе когось іншого, але це могли дозволити багаті люди.


Слайд #5
Наука
Лі Шичжень — відомий лікар, фармаколог, натураліст.
Сюй Гуанці — науковець, математик та астроном.
Фан Ічжи — вчений-енциклопедист, здійснив термінологічне розділення флософії та науки.
Чжу Цзайюй — вчений, музикознавець, астроном.


Слайд #6
Культура
Для раннього мінського живопису, була характерна орієнтація на колишні, головним чином сунські, зразки. Яскравими представниками цього періоду є Ван Фу (1362—1416) та Ван Лу (1332—1383) . У відродженої на межі 20-30-х років XV сторіччя придворної Академії живопису переважав жанр «квітів та птахів». Найбільш уславленими майстрами тут були Бянь Веньцзінь (початок XV сторіччя) і Лінь Лян (кінець XV сторіччя). У жанрі пейзажного живопису, характерному для незалежних від двору художників, користувалася популярністю школа У на чолі з її засновником Шень Чжоу (1427-1509) та Чень Чунєм (1482—1544) і школа Чже, найяскравішим представником якої був Дай Цзінь (нар. бл. 1430 р.) [13], а також Хуатінська (Сунцзянська) школана чолі з видатним теоретиком живопису Дун Цичаном та його учнем Ван Ши-міном. У живописі XVI сторіччя переважав наслідувальний (щодо традиційних манер та сюжетів) стиль. У традиційному жанрі «квіти і птахи» великої майстерності досяг Люй Цзі. До нових моментів слід віднести розповсюдження в XV ст. так званого «похоронного портрету» з його характерною реалістичністю. З XVI сторіччі виникає жанр ілюстрації похоронних творів. Особливий мініатюрний стиль в цій області доводить до досконалості Цю Ін, котрий працював у середині сторіччя [20]. Крім названих художників широку популярність в епоху Мін також придбали Тан Ін, Вень Чженмін, Сюй Вей та ін. Одним з головних творців техніки багатобарвної художньої ксилографії


Слайд #7
ЗАНЕПАД
На 16 століття розвиток мінської економіки стимулювався морською торгівлею з Португалією і Іспанією. Китай взяв участь у так званому явищі Колумбового обміну — глобальній торгівлі речами, рослинами, тваринами і людьми, що стартувала в епоху європейських відкриттів. Торгові відносини із європейськими країнами і Японією призвели до масового імпорту срібла, яке витіснило китайські мідні і паперові гроші як засіб грошового обігу.
У середині XVI ст. імперія витримала запеклу боротьбу з японськими піратами, яких підтримували дайме та китайські пірати. Центральна влада виявилася нездатною боротися з загрозою. Причина цього полягала у безкінечних палацових інтригах, корупції, відриву імператорів від реального ходу подій. Лише завдяки самовідданим діям китайських патріотів, зокрема Ці Цзігуана, Юй Даю, вдалося впоратися із цією загрозою. У підсумку прибережні землі та моря були очищені не тільки від японських, але й від усіх піратів загалом, на тривалий прмоіжок часу.
В останні роки існування Мін, притік срібла в країну сильно зменшився, що підірвало державні доходи і всю мінську економіку загалом. Цей удар співпав із малим льодовиковим періодом, який завдав шкоди сільському господарсту в Китаї і позначився неврожайними роками, стихійними лихами і епідеміями. Це спровокувала конфлікт між євнухами, які отримали надзвичайний вплив, та Дунліньською партією, представники якої на чолі з Гао Паньлуном виступали за реформи.Прогресуючий занепад влади і добробуту мешканців держави стали причиною бунтів, а згодом призвів до іноземного завоювання.