Презентація "Трагедія Бабиного Яру"

+8
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Трагедія Бабиного Яру"
Слайд #1
Трагедія Бабиного Яру
...Послухай схилену траву
Й страхіття взнаєш неймовірне:
Тут німець бив колись жидву,
А та - на бойню йшла покірно.
Стовбичив зверху поліцай,
А свіжий жид лягав до ями.
В очах сердешного одчай
І зводить ноги дрижаками.
Вмостивсь під лиховісне "gut"
Між трупів, що ставали гноєм.
Й подумалось, що вперше, тут
Він місцем помінявся з ґоєм.
Робота Роговченко Тетяни, 11-А


Слайд #2
За чиї гріхи?
Фашисти зайняли Київ 19 вересня 1941 року. Вже 27 вересня вони запустили конвеєр смерті: розстріляли 752 душевнохворих – пацієнтів психіатричної лікарні імені Івана Павлова, розташованої неподалік Бабиного Яру.
24 вересня на Хрещатику силами НКВС були підірвані будинки, в яких розташувались представники окупаційної адміністрації. Вибухи та пожежі продовжувалися у наступні дні, було знищено близько 940 найбільших житлових та адміністративних споруд. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних територій від 5 жовтня 1941 р. йшлося, що пожежа розповсюдилась на площу 2 тисячі кв. м, без даху залишилось десь 50 тис. осіб. Це було використано окупантами, як привід для знищення єврейського населення.


Слайд #3
27-28 вересня на стінах будинків з'явилося оголошення:
Цей текст також було надруковано російською й німецькою.


Слайд #4
Супровідний документ


Слайд #5
Нескінченна процесія простяглася вздовж вулиці Мельникова. На роздоріжжі з нинішньою вулицею Дорогожицькою, майже біля воріт єврейського  кладовища, було розміщено оповиті колючим дротом протитанкові "їжаки". Тих, хто потрапляв за дріт, назад уже не випускали. Далі у людей забирали документи й речі, наказували роздягатися, вишикували шеренгами на схилах яру й поливали смертоносним свинцем. Після розправи з черговою "партією" знаходили і добивали поранених. Потім все повторювалося знов. На вбитих падали нові й нові жертви, поступово заповнюючи, здавалося б, бездонний яр. Аби заглушити крики приречених, голосно грала музика, а над яром безперервно кружляв літак.


Слайд #6


Слайд #7
У кінці вулиці був обладнаний пропускний пункт, за яким знаходилась прихована канцелярія. По черзі за пропускний пункт заводили 30-40 осіб, де у них відбирали речі та примушували роздягатися. Потім поліцаї за допомогою дубівок заганяли людей у проходи у валу на краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному боці знаходився кулеметник. Після того, як рівчак заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.
Більшість з тих, хто прийшов, були жінки, діти та люди похилого віку. Крім євреїв були представники інших народів з інтернаціональних сімей.


Слайд #8


Слайд #9
Жид? Жид!

Б А Х.


Слайд #10
Дуже швидко мешканці Києва зрозуміли справжні масштаби трагедії. Про події, що відбувалися в Бабиному Яру, почали говорити не тільки пошепки, а й уголос.
6 листопада 1941 року спадковий православний священик (у його родині священики не переводилися 300(!) років), архімандрит Олександр (Вишняков) виступив перед киянами зі словами:
"Фашистські розбійники напали на нашу Батьківщину... Церква Христова благословляє всіх православних на захист священних границь". Зразу після цього його схопили й доправили до Бабиного Яру. Тут православного священика відокремили від приведених на розстріл євреїв, комуністів, підпільників і партизанів. Його роздягнули, прикрутили колючим дротом до хреста й підпалили. Після цього палаючий хрест з людиною штовхнули в яр...


Слайд #11
Загалом за період окупації за різними оцінками тут було знищено від 70 до 200 тисяч людей.
Коли наприкінці літа 1943 року стало зрозумілим, що невдовзі окупанти будуть вимушені залишати Київ, вони вирішили прибрати сліди своїх злочинів і руками військовополонених з Сирецького концтабору провели акцію зі спалення тіл убитих. Під пильним наглядом нацистів і місцевих поліцаїв в'язні табору розкопували схили яру, витягали тіла і складали їх на спеціальних помостах з металевих рейок і кам'яних плит, принесених із сусіднього єврейського кладовища. Потім ці моторошні штабелі обливали бензином і спалювали.


Слайд #12
Проте гітлерівцям не вдалося повністю знищити сліди своїх злодіянь. Небагатьом приреченим на смерть таки пощастило вирватися з яру (з Бабиного Яру врятувалося лише 29 людей). Серед врятованих була й тридцятирічна актриса лялькового театру Діна Миронівна Пронічева(1911-1977). Вона на власні очі бачила майже всі подробиці масового вбивства. Ось уривок з її свідчення:
"Перед очима моїми людей роздягали, били, вони істерично сміялися, мабуть, божеволіли, ставали за кілька хвилин сивими. Немовлят виривали в матерів і кидали вгору через якусь піщану стіну, усіх голих шикували по дві-три людини та вели на якесь узвишшя до піщаної стіни, у якій були прорізи. Туди люди входили й не поверталися".
Свідчення очевидців


Слайд #13
Сім'я Іоанни Євгеньєвої в 1941-му році жила на київській вулиці, яка тоді називалася Бабин Яр, у будинку під номером один. Маленькій Іоанні було 12, коли почалася війна.
"Дорослі туди йти боялися, а діти бігали, – пояснює жінка вже похилого віку, як саме їй випало стати свідком тих подій. – Наша мама до війни працювала у їдальні для командування, помічником кухаря. Ми туди часто ходили, нам давали харчі. Коли почалася війна – там були літні військові табори трьох дивізій. У цій їдальні було горище. І ми з дітьми туди залізли – нас було п'ятеро. А віконце на горищі ділилося на чотири фрагменти – і ми сварилися між собою, аби подивитися.
В той час ішли розстріли..." – поділилася спогадами жінка.
Розповідь Іоанни Євгеньєвої ставала дедалі моторошнішою, її руки тремтіли, очі наливалися сльозами:
"Натовп людей заполонив усю дорогу. По краях ішов конвой – есесівці. Зі зброєю і собаками. І люди йшли собі - навантажені сумками. Деякі згодом почали кидати ті сумки – вони вже збагнули, куди йдуть".


Слайд #14
Жінка пригадує, що місцем, куди вели людей на розстріл, тоді було невелике поле, посеред якого вода вимила яр - приблизно 70 метрів завдовжки і до 5-ти метрів завглибшки. У той час на полі ще росли шовковиці, за якими згодом лежали двометрові гори одягу.
"І ось в цьому яру їх спиняли – там зробили таку східцю нижче – і косили зі зброї. І ми за цим всім спостерігали – це було жахливо. Що нас вразило – людей роздягали мало не наголо", – продовжувала очевидиця трагедії.
"Ми на тому горищі просиділи, аж поки стемніло. Потім вже прийшли до
тями – що ми робимо, треба ж додому йти... Але в той пізній час дорогою проїздила колона німецьких машин – і ми в розсипну в різні боки дороги. Чекали довго, поки машини переїхали. Бабуся насварила мене - де ти ходиш, я так хвилювалася, думала, ти вже там під розстріл потрапила. Я, звісно, переживала, тієї ночі не спала. І в наступні ночі теж", – жінка розповіла, що від переживань в неї випало волосся з голови.
По тому розстріли тривали щодня, але бабуся більше не пускала туди Іоанну.Жахіття, які випало пережити жінці та її сім'ї, тривали ще не один рік.
Згодом прямо біля їх будинку збудували Сирецький концтабір. А у їх родині ще два роки переховувався знайомий єврей, через що над сім'єю постійно нависав страх розстрілу.


Слайд #15
Меморіали
Пам'ятник дітям, знищеним у Бабиному Яру
Дерев'яний хрест у пам'ять про членів 
ОУН, роз-стріляних у Бабиному Яру