Презентація "Освіта на Закарпатті та Буковині в 20 ст"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Освіта на Закарпатті та Буковині в 20 ст"
Слайд #1
Освіта на Закарпатті та Буковині в 20 ст.
Підготувала:


Слайд #2
Освіта на Закарпатті
Прилучення у повоєнних роках Закарпаття до демократичної і висококультурної Чехословаччини виявилось для населення цієї відсталої і занедбаної вітки українського народу надзвичайно позитивним фактором.
За 20 років перебування у складі цієї держави ця частина української етнографічної території зуміла піднятись на доволі високий культурний рівень. Паралельно з чеськими, угорськими і іншими школами постала там доволі велика мережа державних шкіл з українською викладовою мовою. Були це передусім народні і т.зв. горожанські школи, яких у 1938 р. було 492, (а в той же час чеських 206, угорських 127 і 36 інших); 5 гімназій (3 чеські, 1 угорська і 2 інші); 4 учительські семінарії (одна чеська) і 138 фахових шкіл (13 чеських, 25 угорських і 3 інші). Доволі імпозантно виглядала справа з дитячими садками. У 1938 р. було 132 українських садків, а тільки 101 чеських, 16 угорських та 3 інших. В порівнянні з довоєнним станом це був незвичайно гарний зріст. В цьому ж 1938 році загальне число учнів доходило до 113,000. Загалом, на Закарпатті була повна забезпека українського населення рідною школою, а мережа шкіл, до яких вчащали українські діти і їх відсоток — були найвищі з усіх українських земель.
З високих шкіл на Закарпатті існував тільки Греко-католицький Богословський Ліцей.


Слайд #3
Найбільшою перешкодою в розвитку українського шкільництва було мовне питання, бо чеський уряд, за підтримкою угорської пропаганди і російської еміграції, форсував і фінансував русофільський напрям. Але від 1931 р. починає переважати український народницький напрям, а до цього багато причинилось патріотичне учительство, серед якого подибуємо багато колишніх емігрантів зі східних земель і з Галичини. До того ж дві учительські семінарії готували молодих кандидатів у національному дусі, а для вчителів середніх шкіл була зорганізована кафедра української мови і літератури при чеському університеті в Празі.


Слайд #4
Інші галузі культурного життя зробили значиний ривок у розвитку за перші 10-15 років XX ст. Осередком української науки стало Товариство імені Шевченка, яке перетворилося у 1893 році на Наукове Товариство імені Шевченка, об'єднуючи вчених не тільки Галичини, а й цілої України. Воно користувалося визнанням усього культурного світу; до 1914 року видано коло 300 томів наукових праць українською мовою, переважно з українознавства. Здійснити таку широку видавничу програму можна було тільки завдяки матеріальній та науковій допомозі цілої України. Це Товариство вважали за Українську Академію, хоч офіційно воно не мало цього титулу. М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк були головними діячами Товариства.
Поволі Галичина добилася значного збільшення числа українських шкіл: перед війною 1914 р. було вже 6 державних та 15 приватних гімназій і 3.000 народних шкіл. В університеті українці мали 7 звичайних кафедр та 4 доцентури. Перед самою війною вирішено питання про заснування окремого Українського університету. Журнал "Літературно-Науковий Вісник", що його заснував М. Грушевський на початку XX століття, став всеукраїнським літературним органом. Року 1907, як сказано вище, М. Грушевський переніс його до Києва.


Слайд #5
Роль організацій в розвитку освіти
Важливим аспектом у розвитку освіти на Галичині та Буковині були різноманітні організації. У 1902 році лідер Радикальної Партії Галичини К. Трильовськиі заснував організацію "Січ", що ставила своїм завданням фізично виховання молоді і відновлення серед неї лицарського духу Запорізької Січі. Ця ідея стала дуже популярною, і в 1910-их роках у "Січах" було вже кілька десятків тисяч української молоді. У протилежність польським "Стшєльцам", українські організації довгий час не могли здобути статуту для організації "Січових Стрільців". Не дістали вони й матеріальної підтримки, і мусили самі дбати про кошти.
Другою організацією, яка дбала про фізичне виховання молоді були "Соколи".


Слайд #6
Освіта на Буковині
З усіх українських земель, у висліді Першої світової війни, найбільше, покаліченою вийшла Буковина. Під австрійською владою користувалась вона добрими умовинами культурного розвитку і мала добрі й активні зв’язки з Галичиною та східною Україною. Під румунською окупацією довелось українському населенню Буковини прямо загибати. Румунський уряд своїми драконськими законами старався зовсім зліквідувати українське питання і усіми засобами переводив насильну румунізацію.
Сумним свідоцтвом цієї ганебної політики супроти українців було саме українське шкільництво. В роках 1922-23 було на Буковині ще 155 українських шкіл (391 румунських, 47 німецьких, 27 жидівських, 23 польських), але ці формально українські школи мали вже на половину румунську мову навчання. Проголошення т.зв. стану облоги (тобто воєнного стану) в українській частині Буковини, не дало змоги українцям протестувати проти румунізації шкіл, хоч законно українці вважались національною меншиною в румунській державі. Від 1925 р. посилюється ця румунізація шкільництва, а в 1927 р. усі школи з українською мовою навчання визнано за румунські.


Слайд #7
Після знесення стану облоги буковинські українці, а вслід за ними й українці Бессарабії, починають розгорнуту протестаційну акцію за привернення українських шкіл, а в крайньому випадку — за введення до зрумунізованих шкіл української мови, як предмету навчання. Ця акція після кількох років дала такі результати, що з кінцем 1929 р. влада погодилась на введення української мови як навчального предмету по 8 годин тижнево у нижчих класах народних шкіл і по 6 годин — у вищих. Але у 1934 р. цей „привілей” щодо української мови зліквідовано і українська мова зникла з навчальних програм у всіх школах Буковини, тільки де-не-де потайки по селах священики вчили молодь рідної мови. Такій же насильній румунізації піддано українське середнє і фахове шкільництво.


Слайд #8
В ділянці позашкільної освіти румунська влада теж старалась чинити всякі можливі перешкоди. Із 596 товариств, що існували там до війни, у 1924 році було вже тільки 14. Занепало і животіло найстарше українсько-буковинське товариство „Руська Бесіда”, що втратило все своє майно, а частинно його роботу продовжило Т-во Народний Дім, що нараховувало всього 210 членів, а теж „Українська Школа” (менш ніж 500 членів). Це останнє— випустила друком декілька підручників українською мовою і видавала дитячий журнал «Українська Ластівка». Крім цих товариств формально існувало ще декілька інших, як от музичне, жіноче, спортивне, театральне, але вони не мали нагоди вести будь-якої серйозної культурно-освітньої праці.


Слайд #9
Дякую за увагу!