Презентація "Коліївщина"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Коліївщина"
Слайд #1
Коліївщина
Робота
Учениці 8-В класу
Іщенко Інни


Слайд #2
Колії́вщина
Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.
Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта.
Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Супроводжувалося масової різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на Далекий Схід.


Слайд #3
Походження назви “Коліївщина”
Назва Коліївщина, найімовірніше, означає повстання коліїв і походить від українського слова «колій», яким в українських селах і донині називають людей, відповідальних за забиття скотини (свиней, корів, кіз, коней та ін.), які вміють робити це найбільш професійно і безболісно. Характерною особливістю роботи колія було освячення ножа і просіння вибачення у тієї істоти, яку він збирався зарізати, що робило акцент на тому, щоб він зробив свою роботу професійно і завдав якомога менше болю живій істоті, яку збирається зарізати. Це вказує на те, що гайдамаки обґрунтовували свої дії як роботу для звільнення України від тих, кого вони вважали загарбниками і пригноблювачами, уособленням ворожої їм кріпосницької системи — великих землевласників, управителів маєтків і їхніх прибічників


Слайд #4
Основна причина повстання
Основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства Речі Посполитої, що особливо посилився в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської Барської конфедерації тощо. Значну роль зіграли також провокаційні дії російського уряду, що поширювали серед українців чутки про так звану «золоту грамоту», якою російська імператриця нібито давала право Залізняку та його прибічникам винищувати поляків та євреїв. В своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець Мельхиседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря в якому Залізняк був послушником.


Слайд #5
В лютому 1768 року під тиском російського уряду польський король Станіслав Понятовський підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков. Значна частина польської шляхти була не задоволена цим трактатом. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під впливу Російської імперії у місті Барі на Поділлі вона створила Барську конфедерацію 1768. Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнувати православні церкви і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на православну Україну військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом знищувати польську шляхту. Все це стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.


Слайд #6
Хід повстання
Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. 26 травня (6 червня) гайдамацький загін вирушив у похід. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Ґонтою. Проте Ґонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20).6.1768 на Умань. Після здобуття 10.6. Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Ґонту — полковником і князем уманським.
Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Військова і цивільна влада зосереджувалась у канцелярії при повстанському війську. У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками М. Швачкою, А. Журбою, С. Неживим, П. Тараном, С. Лепехою, І. Бондаренком, Я.Релятеєм, Н. Москалем та іншими. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запорожжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 року російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків.


Слайд #7
Максим Залізняк
Максим Залізняк (близько 1740 — після 1768) — керівник гайдамацького повстання (1768-1769 рр.), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман, гетьман України.
Народився у с. Івківці (нині Чигиринського району Черкаської області) в козацькій родині. В літературі також зустрічаються згадки про місце його народження в Івківцях, Мельниках, Медведівці, Олексіївці Бобринецького району Кіровоградської області, Піківцях Уманського району.
Після смерті батька Максим жив близько року у своєї старшої сестри, котра була заміжня за мешканцем містечка Медведівки. У віці 13-ти років, Залізняк пішов на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. З 1762 року працював на рибних промислах на Дніпрі. Наймитував в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині.


Слайд #8
На початку 1768 року перейшов до Мотронинського монастиря, поблизу Чигирина. В 20-х числах березня до Залізняка прибув козацький отаман Йосип Шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти Польщі. Незабаром Шелеста було вбито, а лист зник. До кінця квітня Залізняк зібрав в Холодному Яру, поблизу Мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. Повстанці проголосили Залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького.


Слайд #9
В другій половні травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з Холодного Яру. Протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, захопили Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом Залізняка, виданим на початку червня 1768 року.


Слайд #10
Придушення повстання
1768 російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки в квітні-травні 1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Так, лише за рішеннями призначеного королем судді Ксаверія Браницького, який судив переданих польським властям захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслати на роботи до Львова. 700, як це він сам подає у звіті королеві, він "покарав найжорстокішою смертю". Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України.


Слайд #11
Іван Гонта
Іва́н Ґо́нта (1705 — 1768) — керівник українського гайдамацького руху, один з проводирів Коліївщини, повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, яке вибухнуло 1768 року на землях Правобережної України, що входила в ті часи до складу Речі Посполитої.
Іван Гонта народився в селі Розсішки (нині Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Був ктитором і церковним старостою в Воздвиженській церкві міста Володарки. Згодом став козаком надвірної міліції графа Потоцького в Умані. За вправну службу згодом став сотником.


Слайд #12
В червні 1768 під час гайдамацького повстання на Ґонту була покладена відповідальність за оборону міських укріплень Умані, за якими ховалися мешканці міста і прилеглих поселень. 20-21.06.1768 (н. ст.) після оточення міста козаками і селянами Максима Залізняка, Ґонта разом із загоном надвірних козаків перейшов на сторону повсталих, що фактично визначило долю Умані. Протягом кількох годин місто було захоплено.
В Умані повстанська Рада оголосила Ґонту уманським полковником і князем. Слабке польське військо було нездатним придушити визвольний рух, який швидко поширювався в Київському та Брацлавському воєводствах.


Слайд #13
В кінці червня масштаби українського повстання почали турбувати російський уряд, який до того часу використовував гайдамаків для боротьби проти шляхетської барської конфедерації. Очевидно, свою роль зіграла також спроба М. Залізняка після взяття Умані відновити козацьку державу.
Російське військове командування надало полякам військову допомогу в боротьбі з гайдамаками. 27.06.1768 російський загін оточив Умань, де на той час перебували Ґонта та Максим Залізняк. Вважаючи росіян своїми союзниками у боротьбі проти поляків, близько тисячі озброєних гайдамаків разом зі своїми ватажками не чинили опору і були заарештовані. Полковник Гур'єв наказав покарати Ґонту батогами. За кілька днів більше 840 гайдамаків разом із Ґонтою, як піддані Речі Посполитої були передані польському командуванню. Їх було страчено у с. Кодні поблизу Житомира та у с. Серби.


Слайд #14
Особливо трагічною виявилася доля Ґонти, який був засуджений особливим церковним трибуналом, що складався з трьох ченців і ксьондза. Після десятиденних тортур Ґонті було винесено смертний вирок. Кара мала тривати протягом двох тижнів і супроводжуватися жахливими тортурами, відриванням шкіри пасмами, четвертуванням і вириванням серця. Останки Ґонти мали виставити для постраху в 14 містах Правобережної України. Ґонті, який з надзвичайною мужністю витримував тортури, коронний гетьман К. Браницький на третій день наказав відрубати голову. Після цього вирок виконувався над мертвим тілом. Страта Ґонти відбулася не пізніше 13 липня. Дружину і чотирьох дочок Ґонти доставили з с. Розсішок в Умань, де кілька разів прилюдно висікли різками і відправили на заслання. Єдиного сина Ґонти гайдамацький сотник П. Уласенко зумів вивезти до Молдавії.


Слайд #15
Арешт. ЗасланняМаксима Залізняка
На той час Барська конфедерація вже була розгромлена і розмах повстання почав турбувати російський уряд, якому гайдамаки, як військова сила, вже стали непотрібні. Російські війська надали допомогу польській армії у придушенні повстання. Для арешту Залізняка та Івана Гонти генералом М. Кречетніковим до Умані був посланий полковник Гур’єв з військом. 27 червня росіяни оточили табір гайдамаків, в якому перебувало на той час близько тисячі вояків. Останні, вважаючи російське військо своїм союзником, не чинили опору при арешті. Більшість гайдамаків разом із І. Гонтою, як піддані Речі Посполитої, були передані полякам і страчені. 8 липня 1768 року Залізняк разом з 73 гайдамаками, що вважалися царськими підданими, було ув’язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх було засуджено на побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічне заслання до копалин Нерчинську. 1 листопада 1768 року дорогою до Білгороду, в слободі Котельні (нині Котелевського району Полтавської області) Залізняк разом з близько півсотнею ув’язнених роззброїли конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на каторгу, де ймовірно помер видатний ватажок. За деякими даними Залізняк втік з каторги і взяв участь в селянській війні під приводом О. Пугачова.


Слайд #16
Решту він передав польському судові в Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, 151 відрубано голови, 57 повішено, 9 четвертовано, одного - українського шляхтича Чоповського, що був помічником полк. Неживого, - посаджено на паль. Після жахливих тортур у с. Сербах І. Ґонта був страчений. М. Залізняка та інших учасників повстання , які були жителями Лівобережної України і Запорожжя , судила Київська губернаторська канцелярія. Вони були засуджені до тілесного покарання(удари нагаєм, виривання ніздр, випалення тавра на чолі й щоках) і заслання на досмертну каторгу в Сибір до Нерчинська. Після страти захоплених учасників повстання, російські та польські військові частини почали арешти по підозрі по причетності до повстання. Жорстокі страти часто проводились без суду і тривали кілька років. В загальному було страчено близько 30 000 селян, в самій Кодні біля 3000 учасників та підозрюваних у повстанні 1768 року.
Події Коліївщини та боротьба гайдамаків є важливою складовою історичної пам'яті українського народу. Так Коліївщині присвятив один з своїх творів — поему «Гайдамаки» Т. Шевченко.


Слайд #17
Висновок
243 років тому польська шляхта за сприяння російських царських військ потопила в крові селянське повстання на Правобережній Україні, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина
Коліївщина була невід’ємною течією національно-визвольного руху всього народу, підточувала підвалини кріпосницького ладу, мала антипольське, антишляхетське спрямування.


Слайд #18
Список додаткової літератури
Історія України курс лекції (за ред. Л.Г. Мельник, О.І.Гуржій).-К:”Либідь” 1991р.Ю.Зайцев Історія України -Львів: “Світ”, 1996 р.Орест Субтельний , Історія України - К:”Либідь”-1993 р.І.К.Рибалка Історія України –Харків:”Основа”, 1997 р.
Петро Мірчук. КОЛІЇВЩИНА. Гайдамацьке повстання 1768 р.
Коліївщина - документи
Фільм Коліївщина (1933 рік). Режисер Іван Кавалерідзе. Цікавою є наявність у фільмі одночасно 4 мов — української, польської, російської та ідишу.
Спогади М.С. Чайковського, які містять кілька цікавих свідчень стосовно повстання.
Дмітрєв А. Коліївщина. З історії класової боротьби в Україні у другій половині ХVIII ст. — М., 1934