Презентація "Київське,Чернігівське,Переяславське Князівства в середині 12 – першій половині 13 ст."

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Київське,Чернігівське,Переяславське Князівства в середині 12 – першій половині 13 ст."
Слайд #1
Київське,Чернігівське,Переяславське Князівства в середині 12 – першій половині 13 ст.


Слайд #2
1.   Причини роздробленості Київської Русі
Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.
Проте політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників.


Слайд #3
По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.
По-друге, етнічна неоднорідність населення.
По-третє, зростання великого землеволодіння.
По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі. Так, наприкінці ХІ ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. 
По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.


Слайд #4


Слайд #5
2.   Київське князівство. Серед земель Південної Русі-України найважливіше місце займало Київське князівство, де розташовувалася столиця Русі. Власне Київське князівство охоплювало територію, що включала колишні землі полян, древлян, дреговичів і уличів. Київщина належала до найбільш розвинених в економічному відношенні земель Русі, у літописах згадуються 79 її міст. Головне місто — Київ, населення якого тоді складало близько 50 тис. жителів. Міста, як правило, були центрами ремесла і торгівлі. Через Київське князівство проходив Грецький, Соляний і Залозний торговельні шляхи. Основу господарства князівства складало орне землеробство.


Слайд #6
Київська земля, що була давнім політичним і територіальним центром Київської Русі, не перетворилася, на відміну від інших земель, на спадкову вотчину якоїсь із князівських ліній. Упродовж ХІІ — першої половини ХІІІ ст. до неї ставилися як до власності великокнязівського київського престолу і навіть як до спільної спадщини давньоруського князівського роду. Київське князівство поділялося на ряд удільних князівств: Вишгородське, Білгородське, Васильківське, Брягінське, Торчеське, Пороське (Михайлівське), Трипільське, Канівське.


Слайд #7
Ізяслав, який на певний час зміг зміцнити свою владу в Києві, у 1147 р. зробив спробу домогтися незалежності Руської Церкви від константинопольського патріарха. За допомогою чернігівського єпископа Онуфрія, який після від’їзду митрополита до Константинополя виконував роль глави Церкви, було скликано собор єпископів. На собор приїхало сім із десяти єпископів. Голосами п’яти було обрано митрополитом київським Клима Смолятича, який, за словами літописця, був «книжником і філософом таким, якого ж у Руській землі не було...». Але після смерті в 1154 р. Ізяслава Юрій Долгорукий, що став київським князем, не визнав митрополичих повноважень Клима. Новим митрополитом став присланий константинопольським патріархом грек Константин, який повів рішучу боротьбу проти прихильників Клима й Онуфрія.


Слайд #8
 Чернігово-Сіверське князівство. Чернігівське князівство разом із Київським та Переяславським складали державне і територіальне ядро Русі, яке сформувалося в ІХ ст. Формування Чернігівського князівства завершилося в ХІ ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні землі радимичів, в’ятичів, а також Муромську волость і Тмутаракань (сучасна Тамань), посадив там намісником свого сина Святослава. Чернігівське князівство належало до економічно розвинених. Проте в господарському розвитку князівство було неоднорідним. Найбільш розвиненими були землі навколо Чернігова. Більша частина князівства була вкрита лісами. Економічних зв’язків між окремими районами майже не існувало. Серед міст виділявся Чернігів — другий після Києва центр Русі. Загалом у князівстві нараховувалося більше 40 міст. Князівство поділялося на 16 уділів (найбільший — Новгород-Сіверське князівство).
 


Слайд #9
 «Слово о полку Ігоревім».
 Успішна антиполовецька боротьба київського, волинського, галицького, переяславського і смоленського князів на чолі зі Святославом Всеволодовичем викликала заздрість новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, який увесь час ухилявся від спільних походів. Дізнавшись про чергову перемогу Святослава, він звернувся до своїх васалів із закликом здійснити самостійний похід: «Підемо в похід і собі славу здобудемо!» Але похід 1185 р. обернувся трагедією. Військо Ігоря загинуло в битві на берегах річки Каяли, а сам він потрапив у полон. Ця трагедія, як пише літописець, відкрила «ворота на Руську землю». Половці стали спустошувати землі Переяславщини, Чернігівщини, Київщини. Лише завдяки значним зусиллям удалося відбити ворога.


Слайд #10
Бій Ігоря з половцями (1185 р.).
Саме цьому невдалому походу Ігоря Святославича і присвячений твір невідомого автора «Слово о полку Ігоревім». «Слово...» написане яскравою поетичною мовою. Незвично виразним і ліричним є «плач Ярославни», який пронизаний народною поезією. Улюбленим образом автора є сокіл. У творі автор різко засудив князівські чвари і закликав до єдності.


Слайд #11
  Переяславське князівство. Переяславське князівство як один із трьох осередків формування Русі склалося ще з його розподілу між синами Ярослава Мудрого. На відміну від інших князівств, у ХІІ — першій половині ХІІІ ст. Переяславське князівство не мало політичної самостійності й було цілком залежним від Києва, а пізніше — від Суздаля і Чернігова. У ньому, як правило, сиділи князі, які мали посісти київський престол, або ті, хто отримував це князівство як компенсацію за відмову від претензій на Київ. Територія князівства була порівняно невеликою: на заході межа Переяславщини проходила по Дніпру: на півночі — по верхів’ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла; на сході й півдні переяславські землі межували зі Степом. Тут розташовувалися опорні пункти оборони від кочовиків: фортеці Воїнь, Лубни, Полтава. Окрім стольного Переяслава, інших великих міст земля не мала.
Попри небезпечне сусідство зі степом, господарство князівства було розвиненим: на родючих землях збиралися великі врожаї, випасалися численні стада худоби. Проте згодом часті набіги кочовиків зумовили занепад господарства. Князівство стало отримувати продовольчу допомогу від київських князів.