Презентація "Історія дивізії СС "Галичина""

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Історія дивізії СС "Галичина""
Слайд #1
виконала Юрків Ольга
7(11)-В клас
ІСТОРІЯ ДИВІЗІЇ СС "ГАЛИЧИНА"


Слайд #2
Формування.
Склад Дивізії.
Бойові дії на східному фронті, бій під Бродами.
Переформування та дії в Центральній Європі.
Створення УНА та вихід із війни.
Місце дивізії СС “Галичини” в українській та світовій історії.
ПЛАН:


Слайд #3
Найважливішим випадком співпраці українців з гітлерівським режимом на організаційному рівні стало створення добровільної дивізії СС «Галичина». Навесні 1943 р. після приголомшливої поразки німців під Сталінградом нацистські власті прийшли до запізнілого рішення — набрати до своєї армії ненімецьких жителів східних територій.
Відтак губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до УЦК із пропозицією сформувати в німецькій армії українську дивізію. Після тривалих суперечок і попри незгоду ОУН-Б Кубійович та його прибічники погодилися. Безпосередньою причиною створення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить ставлення німців до українців.
На переговорах про створення дивізії УЦК наполягало, щоб ця частина боролася лише проти радянських військ. За вказівкою Гіммлера Вехтер зажадав, щоб усе вище командування дивізії складалося з німців, а сама вона, щоб не дратувати Гітлера, називалася не українською, а галицькою. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив набір добровольців, на заклик відповіли понад 82 тис. чоловік, і ІЗ тис. із них згодом стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина».

вступ:


Слайд #4
У березні 1943 р. керуючий генеральною округою «Галичина» бригадефюрер СС Отто Вехтер, який дуже прихильно ставився до українців, налагодив співробітництво з Центральним Комітетом Володимира Кубійовича (Українські Представники) і попросив дозвіл на формування поліційного полку «Галичина». Г.Гіммлер підтримав ініціативу Вехтера і запропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію. Створену у Львові для цієї мети Військову Управу очолив галицький німець Альфред Бізанц, колишній полковник УГА, людина, досить відома у Західній Україні. Але реально повноваження Управи були мінімальні, навіть ті поради, котрі вона давала німцям, залишалися тими без уваги.

1.формування.
губернатор д-р Отто Вехтер  
Володимир Кубійович
Генріх Гімлер
Альфред Бізанц 


Слайд #5
У переговорах з Отто Вехтером представники української сторони наполягали на виконанні таких вимог:
Дивізія повинна бути українською у складі німецької армії (а не німецькою, складеною з українців), що повинно знайти відображення у назві, зовнішніх відзнаках і у командному складі;
Дивізія має формуватися у складі Вермахту, оскільки частини «Waffen-SS» не мали духовної опіки над військовослужбовцями, а це мало велике значення для українських вояків;
Моторизація дивізії до такого ступеню, щоб вона мала всі види зброї, включаючи танки;
Дивізія в цілому та її окремі частини не можуть використовуватися проти власного народу.
Оголошення про набір до дивізії “Галичина”


Слайд #6
Лише невелика частина цих вимог була виконана. За рішенням Гіммлера дивізія не мала права носити назву «українська», щоб не пропагандувати ідею незалежності України, вона повинна зватися «галицькою» і складатися із мешканців тієї країни, яка раніше належала Австрії, тобто із «австрійських галичан», а не з українців. Сучасний державний герб України — «тризуб» — був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев». Всі командні пости від батальйону і вище тимчасово передавалася до рук німців.
Командиром дивізії було призначено бригадефюрера СС Вальтера Шиммана, якого змінив 20 листопада 1943 р. бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг, колишній офіцер таємної поліції, пізніше командував полком у єдиній дивізії поліції на фронті (4. Ss-Polizei-Panzergrenadier Division). Фрайтаг був дуже честолюбною людиною, підозріло ставився до своїх коллег і за своїм характером взагалі мало підходив для керування дивізією.
Дивізія увійшла до складу «Waffen-SS» разом з іншими національними формуваннями, але для неї було зроблено виняток і «Галичина», єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, отримала опіку католицьких, а потім і православних священиків. Сформована дивізія була як напівмеханізована, але не «Panzergrenadierdivision». Обіцянка використовувати українців тільки на східному фронті також не була повністю виконана.
Українська сторона погодилася на всі ці обмеження, вважаючи їх тимчасовими і такими, що будуть зняті після того, як дивізія покаже себе у боях.
Фріц Фрайтаг
Герб дивізії
Прапор Дивізії


Слайд #7
Набір добровольців проводився у травні-червні тільки серед українців, що проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Пізніше в дивізію вступали представники інших регіонів, наприклад, т.зв. Волинський легіон, і навіть полонені червоноармійці.
На 18 червня 1943 р. записалося 84 тис. добровольців, 52 тис. з яких пройшли медкомісію, але у дивізію було зараховано тільки 13 тисяч. Після комісування захворілих та отримавших «бронь», чисельність майбутньої дивізії становила 11,5 тис. чоловік, і у листопаді 1943 р. додатково було призвано ще 6 тис., так що в учбові табори відправили 17 200 чол. Після наближення фронту бажаючих записатися до дивізії стало набагато більше, тому що молоді залишалося або бути мобілізованим до Червоної Армії, або «йти до лісу». Тому із добровольців сформували ще пять поліційних батальйонів.
Парад добровольців у Станіславові


Слайд #8
"Ставайте до боротьби з большевизмом!"
Фрагмент із прощання добровольців в селі Жаб'ю (тепер - Яремче) на Гуцульщині
Публічна маніфестація у Коломиї 28 квітня 1943 р. з нагоди проголошення формування дивізії "Галичина". Промовляє губернатор д-р Отто Вехтер.
Учителі й учні на подвір'ї учительської семінарії в Самборі перед відмаршем до міської ратуші голоситися до Дивізії.


Слайд #9
Свято вручення прапору добровольцям. Дрогобич, 20 червня 1943 p.
"Ставайте до боротьби з большевизмом!"
Єпископ Коциловський прощає добровольців, липень 1943 р.


Слайд #10
Урочистості у Львові:
18 липня 1943
Цивільне населення прощається із добровольцями
Урочистий мітинг перед оперним театром у Львові
Керівництво Галичини вітає добровольців. На передньому плані - Голова Військової Управи полк. Бізанц.


Слайд #11
Урочистості у Львові: 18 липня 1943
Парад рекрутів до дивізії «Галичина» у Львові, 18 липня 1943 р.
На залізничному двірці у Львові, 18 липня 1943 р. Добровольці від'їджають на військовий вишкіл до Брна у Моравії. На вагоні написи крейдою, які відображають патріотичні настрої добровольців до дивізії "Галичина".


Слайд #12
Агітаційні плакати дивізії «Галичина»


Слайд #13
Інші агітаційні плакати дивізії «Галичина»


Слайд #14
Штаб
Командир дивізії — бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг.
Начальник штабу — майор Вольф Гайке.
Представник Бойової управи — сотник Паліїв.
Полки
Піхотний полк № 30 — сотник Барвінський.
Піхотний полк № 29 — майор Побігущий
Піхотний полк № 31 — сотник Гончаренко. Піхотні полки складалися з двох батальйонів кожен (після бою під Бродами — з трьох) і 13-ї та 14-ї рот.
Артилерійський полк — штандартенфюрер Баєрсдорф. Полк складався із трьох дивізіонів легкої і одного (№ 4) — важкої артилерії.
Дивізіон зв'язку — складався із сотні телефоністів (4 взводи), сотні радіозв'язку і відділу з дресированими собаками.
Саперний курінь — складався з 4-х сотень, 3-я — на велосипедах; 4-а сотня мала мостову колонну; на озброєнні були також вогнемети; одна сотня складалася з 182 чоловік.
Курінь фузилерів — командир — штурбанфюрер Бристот. Був напівмоторизованим, основним завданням якого була розвідка.
Дивізіон зенітної артилерії — моторизований, складався із однієї 20мм батареї (4 взводи по 3 гармати і 6 важких кулеметів, 200 чоловік), однієї 37-мм батареї (3 взвода по 3 гармати і 6 важких кулеметів, шість 80 мм і чотири 120 мм гранотомети) і однієї 88мм батареї (чотири 88-мм і дві 20-мм. гармати, 180 чоловік, командир — гауптштурмфюрер Віртес.
Курінь постачання.
Кінний ескадрон.
Відділ польової жандармерії.
Дві технічні сотні.
Польовий запасний батальйон.
Навчально-запасний полк.
Найменшою тактичною одиницею дивізії був курінь (батальйон), який складався з трьох піхотних і однієї важкої сотні, нумерованих 1-4, 5-8, 9-12, з яких важкі — №№ 4, 8, 12. Рота (сотня) включала три взводи (чоти) і одне гранатометне відділення (рій). Кожна чота складалася з трьох роїв (1 підстаршина, 9 стрільців). Кожен рій мав на озброєнні кулемет «LMG42», снайперську гвинтівку, один пристрій на гвинтівку для стрільби малими протитанковими гранатами і ракетницю. Ройовий командир був озброєний автоматом. У сотні числилося 148 чоловік. У другому складі дивізії (після боїв під Бродами) гранатометного відділення не було, мало було кулеметів. Важка сотня мала три кулеметні взводи і відділення 80 мм гранатометів, нараховувала 230 стрільців. 13-а сотня піхотної артилерії складалася з 4-х чот — 3 по дві гармати 75 мм і четверта важка з двома 150 мм гарматами. Транспортувалися важкі гармати за допомогою тягачів.
2. Склад Дивізії на 1943 рік


Слайд #15

17 червня 1943 р. колишні офіцери та підофіцери першими відправилися на перепідготовку: піхотинці — в Лешани, артилеристи — в Бенешов у Чехії, піхотні артилеристи — в Бреслау-Лісса в Сілезії. 18 червня транспорт відправився також у Брно і на польський військовий полігон «Гайделягер» біля Дембиці, куди через два тижні доставили вже обмундированих рекрутів із Брно. За статутом до складу дивізія повинна була складатися із 480 офіцерів, 2587 підофіцерів і 11 622 стрільців, разом — 14 689 чоловік.
На 20 вересня реально дивізія складалася з 261 офіцера, 673 підофіцерів і 11 967 стрільців, разом — 12 901 чоловік. Після закінчення рекрутської перепідготовки і прийняття присяги в Гайделягері найбільш здібних рядових відправили до підстаршинських шкіл. Була відчутна нестача українських командних кадрів, тому дивізійний штаб добився дозволу вислати в офіцерські школи кілька сот молодих кандидатів, що не мали бойового досвіду, необхідного в таких випадках. У травні 1944 р. відібрані поїхали на курси до Чехії. Всі, хто пройшов перепідготовку, отримали відповідні звання, що не завжди відповідали тим, які вони мали в інших арміях.
Найвище звання майора отримали: командир дивізіону важкої артилерії артполку Микола Палієнко і Євген Побігущий — командир 29-го піхотного полку.
майор Микола Палієнко  
майор Євген Побігущий  


Слайд #16
Вишкільний табір «Heidelager» («Гайделяґр») : літо 1943 - зима 1943/44
З вишколу в Гайделяґрі, літо 1943 р.


Слайд #17
Вишкільний табір «Heidelager» («Гайделяґр») : літо 1943 - зима 1943/44
Губернатор Вехтер і командант вишколу переходять перед фронтом добровольців готових до присяги.
Українські добровольці складають присягу. Осінь 1943 р
Вимарш на "апель" (перевірку)
Група українських добровольців з вишкільного куреня разом з інструктором (в центрі) у Гайделяґрі.


Слайд #18
Вишкільний табір "Neuhammer» («Нойгаммер»): весна-літо 1944
На вишколі в Нойгаммері 1944 року
Батерія легких польових гавбиць на вправах
Нарада старшин під час вправ у Нойгаммері, квітень 1944
Вправи 29-го полку в Нойгаммері в травні 1944 р. Стоїть зліва: ген. Фрайтаг


Слайд #19
Серія рідкісних світлин з дивізійних маневрів Нойгаммерівського періоду (весна-літо 1944)


Слайд #20
Відвідини Гіммлера в Дивізії: травень 1944
Відвідини Гіммлера в Дивізії. Перегляд дивізіону зенітної артилерії в Нойгаммері, 16 травня 1944 р.
Відвідини Райхсфюрера СС Гіммлера (перший зліва) в Дивізії. На вправах у Нойгаммері. Травень 1944 р.
Вправи Дивізії у Нойгаммері під час візити Гіммлера і Вехтера. Травень 1944 р.
Гіммлер в розмові з генералом Фрайтаґом і губернатором Вехтером


Слайд #21
Однострій вояка Зброї SS - уніформа сіро-зеленого кольору з такими відзнаками військ SS:  
на шапці чи пілотці - Totenkopf, а вище від нього - німецький орел;
нашивка на лівому рукаві - "вінкель" - зображення німецького орла зі свастикою;  
на правому боці ковніра - чорна нашивка з подвійною Sieg-руною срібного чи білого кольору;
на шоломі намальований щитик з руною СС.
Взуття вояка - тяжкі, підковані залізом черевики (чи чоботи).
 
В українській дивізії руну СС заміщувало зображення галицького лева - гербу Дивізії "Галичина".
Однострій та відзнаки Waffen SS
Офіцер в однострою Waffen SS
TOTENKOPF


Слайд #22
Відзнакою Української Дивізії були нашивки з галицьким левом: на рукаві трохи повище ліктя (жовтий лев з трьома коронами на синьому тлі щитика), та на правій стороні ковніра (вишитий срібний лев на чорному тлі).
Лев на петлиці заміщував СС-руну, яка носилася іншими частинами (засадничо - німецькими) СС. Звичайно іншонаціональні та змішані дивізії в складі зброї СС мали свої відзнаки. Слід зауважити, що старшини і стрільці з німецького рамового персоналу дивізії також мали на петлицях СС-руну, у той час як українці носили лева.
Проте, траплялися вийнятки, коли українці мали на своїх петлицях СС-руну, а німці з Дивізії - навпаки, українського лева. Зокрема, на початках формування Дивізії, коли ще не було виготовлено достатньої кількости петлиць з левиком, українські добровольці діставали звичайні петлиці з рунами - тому на світлинах з цього періоду (літо-осінь 1943) бачимо їх не тільки в поодиноких стрільців, але й на групових фотознімках.
Національні відзнаки Української Дивізії
Нашивка на рукаві
Офіцерська петлиця з тризубом
Офіцерська петлиця із СС-руною
Петлиця з левом


Слайд #23
Камуфляжна уніформа в Дивізії
Німці були першими, хто зачав ескперементувати з камуфляжом, спочатку його вживалося тільки для шоломів. Вперше вживано його в 1941 р. Оскільки це був експериментальний матеріал, його надали експериментальним частинам - Waffen SS, які на той час теж були в стадії розвитку. LAH (Leibstandarte Adolf Hitler - 1-ша Панцерна Дивізія СС) і інші елітні дивізії були першими, що отримали повну камуфляжну уніформу. Wehrmacht ще довший час його не мав і взагалі не сприймав, називаючи СС-ів "лісовими жабками".
1. Унтерштурмфюрер СС, має камуфляжну куртку типу "дубове листя". Куртка пошита з суцільного камуфляжного полотна, з товстішими рукавами і локтями. Офіцер має пілотку /Feldmütze/, введену в уніформу СС в 1940-му році.
2. Солдат з Sturmgewehr-ом. З 1943 р. почалася продукція повного камуфляжного костюму. Камуфляж включав комбінацію п'ятьох кольорів і наносився машинно. Покриття шолома включає камуфляж типу "дубове листя".
3. Від самого початку війни до її кінця були великі перебої з камуфляжом. Не всі частини його діставали, перевага надавалася елітним дивізіям. В цього Панцер-Ґренадира є спрощений вид камуфляжа - Zeltbahn (плащ-палатка). Zeltbahn має двосторонній камуфляж "Листовий 1" і "Листовий 2". Основна зброя є Sturmgewehr-44 - найкраща автоматична рушниця Другої світової війни, прототип АК-45 (Автомат Калашнікова). Окрім стандартного озброєння Панцер-Ґренадира, в солдата також є саперна лопатка, гранати і дві 8.7 кг міни.
4. Цей Waffen-Роттенфюрер має вигляд солдата СС з останніх днів війни. Камуфляжний костюм зроблений з цупкішого і теплішого матеріалу, за кроєм нагадує звичайну куртку зразка 1943 року.


Слайд #24
Дивізія мала своє видання - ілюстрований журнал "На Фронтах"


Слайд #25
28 червня 1944 р. за наказом командуючого групою «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя дивізія була введена до складу 13-го корпусу 4-ї танкової армії, яка тримала оборону 160-км відтинку фронту біля м. Броди. Дивізія «Галичина» зайняла другу (запасну) лінію оборони фронту довжиною 36 км.
13 липня радянське командування силами 1-го Українського фронту почало Львівсько-Сандомирську операцію, метою якої було оточення німецьких військ у Галичині, взяття Львова, і вихід на лінію Вісла-Сян. У результаті наступу військ маршала Конєва 13-й корпус попав у оточення, а «Галичина» кинута на різні відтинки для ліквідації небезпечного становища. Після жорстоких боїв під Бродами 22 липня 13-й корпус припинив існування, а залишки «Галичини» (біля 1000 чоловік) на чолі з генералом Фрайтагом прорвалися із оточення і почали пробиватися у Закарпаття.
У с. Середнє зібралося біля 1500 бійців (разом із технічною сотнею та запасним куренем, які не попали в оточення) і після короткого відпочинку група повернулася до Нойгамеру. Там до неї приєдналося ще 1500 чоловік, вцілілих під Бродами, і учбово-запасний полк у кількості 8000 чоловік і 5 поліційних батальйонів.
м.Броди
БРОДИ.
(Г. Кульчицький)


Слайд #26
Фотогалерея битви під Бродами
Командне становище тяжкої протилетунської артилерії
Тяжкий кулемет в дії
Танки в наступі
Вбитий радянський танкіст


Слайд #27
5 вересня 1944 р. вийшов наказ про нове формування дивізії. До 31 грудня дивізія мала бути готовою до бойових дій.
На цей час політична ситуація навколо дивізії докорінним чином змінилася. 17 жовтня 1944 р. Гіммлер дозволив змінити назву дивізії на 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (Ukrainische Nr.1).
28 вересня командування СС наказало перемістити дивізію до Словаччини для охорони від партизанів району біля м. Жилини, де дивізія продовжила переформування. У Словаччині дивізія зустріла добре ставлення зі сторони місцевого населення, котре негативно ставилося до комуністів. Бійці дивізії навіть взяли під свій захист словацьких робітників, яких тероризували більшовицькі партизани. 26 січня 1945 р. дивізію було перекинуто до Югославії, де вона воювала з партизанами Тіто.
Пізніше дивізію перевели до Австрії, де вона брала участь у боях біля замку Гляйхенбер. Бій закінчився перемогою дивізії, і двох українців було нагороджено Залізними Хрестами 1-го класу: це поручники Володимир Козак і Остап Чучкевич. Володимир Козак 15 квітня 1945 р. на чолі свого підрозділу зняв блокаду замку Гляйхенбер, а Остап Чучкевич 6 і 8 квітня 1945 р. очолив вдалі контратаки «галичан», у ході яких вдалося відбити колишні бойові позиції.
4. Переформування та дії в Центральній Європі
Повідомлення воєнного звітодавця Степана Конрада про відзначення вістуна Івана Марчука з Стандарте "Курт Еґґерс" Залізним Хрестом ІІ-го класу.
поручник Володимир Козак  


Слайд #28
Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український Національний Комітет (УНК) у якості представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського «Комітету Визволення Народів Росії», очолюваного генералом Власовим, Вуд чого українці рішуче відомовилися.
12 березня 1945 р. німецький уряд визнав УНК на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командуючий УНА 15 березня був призначений П. Шандрук, начальником штабу — генерал О. Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА.
До складу регулярних частин УНА повинні були увійти: — дивізія «Галичина», котра з 19 квітня 1945 р. отримала назву «1-а Українська Дивізія УНА» (1 УД УНА); — всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і носили з 1943 р. назву «Українське Визвольне Військо» (УВВ); — добровольці із числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині; — батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді. 7 квітня 1945 р., коли Радянська Армія вже захопила східні передмістя Берліну, генерал Шандрук виїхав у 1-у УД, яка знаходилася на фронті в районі Фельдбаху і прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки — начальника штабу, генерала Михайла Крата.

5. Створення УНА та вихід із війни
генерал Павло Шандрук  


Слайд #29
Cувора дійсність II-ої світової війни вдягнула українських вояків в різні уніформи, та розкинула їх по різних побоєвищах Европи. Одні, і їх були мільйони, билися в уніформі Червоної Армії проти німецького напасника. Та це не були українські уніформи з тризубом на шапці, і синьо-жовтою стрічкою, це були уніформи з червоною комуністичною звіздою, і українські вояки були змушені воювати не за самостійність їхньої нації, але обороняти ненависний серп і молот, і сталінсько-комуністичний режим. Другі, i їх були тисячі, як вояки Української дивізії "Галичина", вправді вдягнули на себе чужу, німецьку уніформу, але в серці вони носили тризуб і синьо-жовту стрічку, і до кінця вірили, що доля дозволить їм стати 1-ою українською дивізію Української Національної Армії самостійної України. Були ще українські вояки в інших частинах німецької армії, в рядах УВВ, і в інших. Були теж по стороні західних альянтів: у французькій леґії, в корпусі Андерса, в американських і канадських частинах. І були воїни УПА на рідних землях, одинокі що не носили чужої уніформи. Ми ніколи не дізнаємося скільки українських вояків брало участь в ІІ-iй світовій війні, і скільки їх загинуло на чужій землі без могили, без хреста, без пам'яті про них. Головна Управа повністю підтримує працю Братства "Броди-Лев" у відшукуванні прізвищ поляглих українських вояків, лагодженню списків, опікою над могилами, та сподівається, що їх праця одержить позитивний відгомін і підтримку.
ПАМ'ЯТНИКИ ВОЯКАМ 1-ої УКРАЇНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ УНА ПОЛЯГЛИМ В ІІ-ій СВІТОВІЙ ВІЙНІ В ШТАЄРМАРК, АВСТРІЯ.
"Спіть хлопці, спіть, Про долю-волю тихо сніть, Про долю-волю вітчини, Чи ж можуть бути кращі сни?"
... "1945 - тут боролися і згинули за волю сини України, вояки 1-ої Української Дивізії УНА ". Траутманнсдорф
Бірнбаум


Слайд #30
ПАМ'ЯТНИКИ ВОЯКАМ 1-ої УКРАЇНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ УНА ПОЛЯГЛИМ В ІІ-ій СВІТОВІЙ ВІЙНІ В ШТАЄРМАРК, АВСТРІЯ.
"Найкраще вшануємо тих, що полягли за батьківщину, як житимемо для неї". Cт. Стефан.
Фельдбах
"Присвячено тривкій пам'яті синів України і Штаєрмарк, що дружньо впали за волю".
Бад Ґляйхенберґ.


Слайд #31
Українська дивізія "Галичина" — це особливе за часів Другої світової війни військове формування. Для створення цієї дивізії потрібні були, як мінімум, дві умови. Перша — дозвіл німецького військово-політичного керівництва на утворення формування. Друга — наявність у Західній Україні соціально-політичних передумов, які б завершили масовість добровольців. Свавілля комуністичного режиму, керованого з Москви, масові репресії НКВС, руйнація вікового укладу життя людей на догоду комуністичній ідеології, колективізація, насаджувавння чужої культури, русифікація — все це призвело до того, що ще до початку війни між Німеччиною і СССР соціально-психологічна атмосфера в Західній Україні характеризувалася вкрай ворожим ставленням місцевого населення до московсько-більшовицької влади. Тож характеристичним для того часу був пошук шляхів звільнення від більшовицького кривавого ярма. Дивізійники «Галичини» висунули умову — «ми не воюватимемо проти Заходу (тобто проти демократичних країн), воюватимемо лише проти комуністичного тоталітаризму». Набір до Дивізії було оголошено 28 квітня 1943 року. Дивізійники зовсім не були прихильниками нацизму. Це були селянські підлітки, юнаки, які йшли захищати Україну. У липні 1944 р. радянські війська оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис. чоловік. Серед них були 10 тис. бійців галицької дивізії, що мали нещастя отримати хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь п'яти тисячам удалося вирватися з оточення, але понад 3 тис. було вбито, поранено й захоплено в полон. За підрахунками, 2 тис. уникли полону, й пізніше багато з них приєдналися до УПА.
Отже, створення дивізії СС “Галичина” – це було бажання не стільки підтримати нацистську політику, скільки створити і укріпити незалежність українських земель. Але, на жаль, цим мріям здійснитися вдалося тільки в недалекому майбутньому.
висновки:


Слайд #32
Сірський В. УПА й Дивізія “Галичина”: факти й фантазія. — Канада, 2000;
Вольф-Дітріх Гайке Українська Дивізія Галичина. - Дюркгейм,1973// http://lib.galiciadivision.com/heike/;
http://ru.wikipedia.org;
http://www.galiciadivision.com;
http://14th.ssgalicia.info/main.html;
http://www.ukrcenter.com/gallery/ShowImage.
список використаної літератури: