Презентація "Африка"

-15
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Африка"
Слайд #1
КРАЇНИ АФРИКИ ТА БЛИЗЬКОГО СХОДУ


Слайд #2
До Другої світової війни в Африці існували тільки чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Африканський Союз.
Деколонізація Африки розпочинається у другій половині ХХ ст. і складається з трьох етапів:
• 1-й етап — 50-ті рр. ХХ ст. — незалежність здобули арабські країни Північної Африки (окрім Алжиру).
• 2-й етап — 60-ті рр. ХХ ст. — незалежними стають країни Тропічної Африки, а також Алжир (1960 рік, протягом якого незалежність здобули 17 країн Африки, було проголошено «роком Африки»).
• 3-й етап — 70–80-ті рр. ХХ ст. — крах колоніалізму і ліквідація системи апартеїду на Півдні Африки.


Слайд #3
У 20 столітті в середовищі африканських інтелектуалів та політиків почали вкорінюватися місцевий патріотизм та націоналізм. Частково поштовх для цього дала Перша світова війна, в якій Європейські держави використовували військові підрозділи з Африки. Чимало африканців уперше збагнули свою силу щодо колонізаторів.


Слайд #4
Процес деколонізації розпочався з Лівії, яка проголосила незалежність 1951 року. На той час незалежними були тільки Ліберія, Південна Африка, Єгипет та Ефіопія. Упродовж 1950-их та 1960-их років звільнилася більша частина Французької Західної Африки.
Деколонізація


Слайд #5
З 1952 по 1956 у Кенії тривало повстання мау-мау, яке британці придушили, хоча надзвичайний стан зберігався ще до 1960. Незалежність Кенія отримала 1963 року. Її першим президентом став Джомо Кеніата.
Східна Африка


Слайд #6
Марокко національно-визвольний рух розпочався в 1930-их. 1954 року в Алжирі утворився національний фронт визволення. 1934 року Хабіб Бургіба організував партію «Нео-детур» (нова конституція), що стала боротися за незалежність Тунісу. 1954 року в Єгипті Гамаль Абдель Насер прийшов до влади, поваливши монархію.
Північна Африка


Слайд #7
1948 року в Південній Африці було прийнято закони, що встановлювали апартеїд
Внаслідок боротьби чорношкірої більшості за свої права та під міжнародним тиском, апартеїд було відмінено 1994 року.
Нельсон Мандела, лідер Африканського Національного Конгресу, став першим чорношкірим президентом, обраним на вільних виборах.
Південна Африка


Слайд #8
Після Другої світової війни в Західній Африці розпочався національно-визвольний рух.
1957 року Гана стала першою незалежною країною на південь від Сахари
У Нігерії Сьєрра-Леоне, Ліберії та Кот-д'Івуарі спалахували громадянські війни, відбувалися численні військові перевороти. Незважаючи на багаті природні ресурси, багато держав регіону не змогли розвинути свої економіки.
Західна Африка


Слайд #9
Метрополія
Рік здобуття (надання) незалежності
Назва країни
Великобританія
1951
Лівія (з 1943 р. була під спільним управлінням Англії і Франції)
1956
Судан
1957
Гана
1960
Нігерія, Сомалі
1961
Танганьїка (Танзанія після об`єднання з Занзібаром), Сьєрра-Леоне
1962
Уганда
1963
Кенія, Занзібар
1964
Північна Родезія (Замбія), Ньясаленд (Малаві)
1965
Південна Родезія (Зімбабве з 1980 р.)
1966
Бечуаналенд (Ботсвана), Лесото
1968
Свазіленд
1990
Намібія (була окупована ПАР)
Франція
1956
Марокко, Туніс
1958
Гвінея
1960
Малі, Нігер, Чад, Центральноафриканська Республіка, Того, Бенін, Камерун, Габон, Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кістки, Конго, Мавританія, Сенегал, Мадагаскар
1962
Алжир
1977
Джибуті
Бельгія
1960
Конго
1962
Бурунді, Руанда
Португалія
1973
Гвінея-Бісау
1975
Ангола, Мозамбік, Острова Зеленого Мису, Сан-Томе і Принсіпі
Іспанія
1968
Екваторіальна Гвінея
1974
Західна Сахара (північна частина окупована Марокко з 1976 р.)
14 грудня 1960 р. виходить Декларація Генеральної Асамблеї ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам.


Слайд #10


Слайд #11
Країни Тропічної Африки мали певні труднощі у другій половині ХХ ст., бо це найбільш відсталий в економічному плані регіон світу. Тут зберігається ряд серйозних проблем:
• виробництво продовольства хронічно відстає від росту населення (частий голод — звичайне явище);
• через те що кордони африканських держав були встановлені колонізаторами штучно, більшість із них не має необхідних внутрішніх факторів для розвитку (13 держав не мають виходу до моря і, відповідно, надійних транспортних зв’язків зі світом);
• міжетнічні конфлікти;
• панування трайбалізму (соціально-економічні відносини будуються на принципах захисту інтересів певної родоплемінної етнічної групи).


Слайд #12
А п а р т е ї д — крайня форма расової дискримінації, політика позбавлення тих чи інших груп населення, залежно від їхньої раси, політичних, соціально-економічних і громадянських прав аж до примусового переселення і т. ін.
С е ґ р е ґ а ц і я — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою або етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.
Проблема апартеїду в ПАР


Слайд #13
Із 1989 р., коли президентом ПАР стає Ф. де Клерк, відбувається поступове згортання політики апартеїду.
У 1994 р., коли в результаті президентських виборів до влади приходить лідер АНК Н. Мандела, політика згортання апартеїду продовжилася, хоча реформи зумовили спротив як білої частини населення, так і радикалівіз АНК.
ПАР є найбільш економічно розвиненою країною в Африці: світовий лідер у видобутку золота, платини, хроматів, один з лідерів з видобутку марганцю, алмазів. Має розвинену обробну промисловість, машинобудування, суднобудування, воєнну промисловість.
ВНП на душу населення складає 3010 доларів.


Слайд #14
 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про розподіл Палестини на єврейську та палестинську держави.
14 травня 1948 р. була проголошена держава Ізраїль. Не пройшло і 24 годин, як армії Єгипту, Йорданії, Сирії, Лівану та Іраку почали військові дії проти молодої держави.
ІЗРАЇЛЬ


Слайд #15
Війни
Назви
Основні учасники
Результат
1948-1949 рр.
Перша арабо-ізраїльська (Війна за незалежність Ізраїлю)
Ізраїль
Єгипет, Трансйорданія, Сирія, Ірак, палестинці
Ізраїль відстояв незалежність.
Не було створено Палестинську державу.
Поява проблеми палестинських біженців.
Розподіл території Палестини між Ізраїлем і сусідніми арабськими державами.
1956 р.
 
 
Англо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту (Синайська війна)
Ізраїль, Франція, Англія.
Єгипет, Сирія
Поразка Єгипту.
1967 р.
 
 
Шестиденна війна
Ізраїль
Єгипет, Йорданія, Сирія, Ірак, палестинці
Розгром Ізраїлем армій сусідніх арабських держав.
1967-1969 рр.
 
 
Війна на виснаження
Ізраїль
Єгипет, Йорданія, Сирія, Ірак, палестинці
Провал спроб Ізраїлю
1973 р.
 
 
Семиденна війна (Війна Судного дня)
 
Показала подальшу безперспективність воєнного протистояння Ізраїлю з арабськими країнами.
1978 р.
Агресія проти Лівану (Операція “Літані”)
Ізраїль.
Ліван, ОВП, Сирія
Створення Ізраїлем «зони безпеки» на півдні Лівану.
1982-1983 рр.
 
 
Агресія Ізраїлю проти Лівану (Операція “Мир Галилеї”)
Ізраїль.
США, Франції, Англії, Італії.
Ліван, Сирія, ОВП, екстремістські ісламські угруповання
Були розгромлені бази ОВП на території Лівану, палестинські загони були виведені з країни.
1987-1996 рр.
 
 
Перша інтифада
Ізраїль.
Палестинці
Ізраїль був змушений надати палестинцям обмежену автономію.
2000-2004 рр.
 
 
Друга інтифада
Ізраїль.
Екстремістські палестинські угруповання
Почалась реалізація плану по мирному врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту “Дорожня карта”


Слайд #16
У кінці 50-х років у Кувейті виникає Рух за національне визволення Палестини (ФАТХ), який очолив Ясир Арафат. Ця організація висунула нову програму боротьби для палестинців:
1."Не арабська єдність шлях до Палестини, Палестина – шлях до арабської єдності";
2. Невтручання у внутрішні справи арабських держав.
Палестинська проблема


Слайд #17


Слайд #18
Дата
Подія
К.50-х рр.
Виникнення Руху за національне визволення з Я. Арафатом у Кувейті
1964 р.
Створення Організації визволення Палестини (ОВП), голова з 1969 р. — Ясір Арафат
1979 р.
Ізраїльсько-єгипетська Кемп-Девідська угода: виводила Єгипет з війни, Ізраїль повертався на Синайський півострів. ОВП переміщується до Лівану. 1982 р. це спричинить окупацію Ізраїлем Південного Лівану
1987 р.
Початок народного повстання палестинців без застосування зброї («інтифада») на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа
1988 р.
Проголошення незалежності Палестини Національною радою
Палестини в еміграції
1993 р.
Ізраїльсько-палестинська домовленість про надання обмеженої
автономії сектору Газа та району Єрихону у складі Ізраїлю
1994 р.
Мирний договір між Ізраїлем та Йорданією, автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан
1995 р.
Ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан
2000 р.
Курс уряду А. Шарона на згортання Палестинської автономії. Дестабілізація ситуації в регіоні
2003 р.
Висунення президентом США Дж. Бушем нового плану врегулювання проблеми: припинення насильства обох сторін, розмежування палестинської та ізраїльської територій, проголошення незалежності Палестинської держави
Спроби ро зв’язання Палестинсько ї проблеми


Слайд #19
Туреччина


Слайд #20
Найбільш значною проблемою останніх десятиліть для Туреччини була курдська проблема.
Питання про права курдів є одним з головних, яке перешкоджає Туреччині вступити до ЄС.
У 1974 р. між Туреччиною та Грецію (обидві країни члени НАТО) спалахнув збройний конфлікт за острів Кіпр. У результаті Кіпр був розколотий на дві країни.


Слайд #21
Незалежність від Англії отримана в 1936.
Президент генерал Негіб оголосив Єгипет республікою в 1953.
Президент Садат був убитий, його місце зайняв Хосні Мубарек у 1981-2011.
2011 р. - революція в Єгипті
ЄГИПЕТ


Слайд #22
 У 1943 р. Сирію було проголошено незалежною державою
 У 1954 р. народне повстання, в країні був відновлений конституційний порядок.
Серйозною проблемою для Сирії є стосунки з Іраком, Ізраїлем. Проте після розгрому режиму С.Хусейна у 2003 р. у Сирії напружилися відносини з США, які звинуватили Сирію у підтримці тероризму, розробці хімічної зброї, укриванні лідерів попереднього режиму.
2011 р. – громадянська війна. Загинуло в ході громадянської війни понад 70.000 сирійців. Кількість біженців досягла 1.000.000 осіб
Сирія 


Слайд #23
У 1932 році Ірак здобув незалежність, але за договором з Великобританією на території країни залишались англійські війська.
До 1958 р. в країні існувала монархія, а існуючі уряди проводили проанглійську політику.
14 листопада 1958 р. у Багдаді відбувається воєнний заколот, в результаті якого було повалено монархію. Ірак було проголошено республікою. партія БААС – партія арабського соціалістичного відродження
У листопаді 1963 р. група офіцерів здійснила переворот і встановила воєнну диктатуру, але становище в країні не стабілізувалося.
17 листопада 1968 р. БААС знову прийшла до влади. Раду революційного командування очолив генерал Ахмед Хасан Аль-Бакр. Встановлення одноосібного диктаторського режиму в Іраку.
У 1979 р. до влади в країні прийшов Саддам Хусейн (1979-2003)
Курдська проблема, що є однією із найбільших проблем Іраку, Ірану, Сирії та Туреччини, і на сьогодні залишається не вирішеною.
Наприкінці 2002 – на початку 2003 рр. навколо Іраку загострились міжнародні відносини. США і Великобританія звинуватили Ірак, що він упродовж 12 років обманював світове співтовариство і не знищив зброю масового знищення (ракетну, хімічну, бактеріологічну тощо), як це було передбачено резолюцією РБ ООН.            
Ірак


Слайд #24
Вторгнення Збройних сил Сполучених Штатів та Збройних сил Великобританії 20 березня 2003 року на територію Іраку
США завершили військові операції в Іраку в 2010-му році і передали відповідальність за безпеку місцевій владі.
вбиті 76 тисяч 939 мирних жителів і співробітників місцевих сил безпеки.
121 000 649 осіб отримали поранення.
втрати США склали 4487 осіб. Крім того, на території республіки було вбито 2097 американських цивільних службовців. Бойові та небойові санітарні втрати США склали 31 тисяч 921 і 40 тисяч 350 осіб відповідно.
В ході компанії загинули 174 журналіста, які висвітлювали конфлікт.
Війна в Іраку