Презентація "Латинська Америка"

+3
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Латинська Америка"
Слайд #1
Латинська Америка


Слайд #2
Географічне положення та склад території
Латинська Америка — один із найбільших регіонів світу, розташований на південь від США, який простягається до крайнього півдня материка Південна Америка. За свою історію регіон мав такі назви: Ібероамерика, Індоамерика та Іспанська Америка. Назва «Латинська Америка», яка закріпилася в 30-ті роки XX ст., пов'язана з тим, що більшість мешканців регіону розмовляє іспанською або португальською мовами (виникли від латини), а також з тим, що романські («латинські») країни Європи помітно вплинули на формування його культури.
У регіоні налічується 47 політико-територіальних утворень, 33 з яких є суверенними державами, інші — колоніальні володіння США, Великої Британії, Франції та Нідерландів.
Історично регіон поділяють на 4 субрегіони, які об'єднують у 2 надрегіони: Середня Америка і Південна Америка
Площа Латинської Америки становить 20,5 млн км2 (1/7 площі суходолу), тут мешкають 472,7 млн осіб.
Латинська Америка — єдиний у світі регіон, що займає цілий континент — Південну Америку і значну частину Північної Америки. Її територія простягається у меридіональному напрямку на багато тисяч кілометрів, широким фронтом виходить до Атлантичного і Тихого океанів. Саме це сприяло колонізації регіону європейцями, а нині позначається на особливостях світових економічних зв'язків. Всі країни (крім Болівії та Парагваю) мають вихід до Світового океану. Загальна довжина берегової смуги — 59628 км.


Слайд #3
Природно-ресурсний потенціал.
Природні ресурси регіону - багаті й різноманітні. У його надрах трапляються практично всі види корисних копалин. Найкраще освоєні ресурси кольорових те благородних металів. Тут розміщені найбільші в світі запаси селітри (Чилі), світового значення родовища руд міді, срібла, сурми, берилію, олова, свинцю, цинку залізної руди, бокситів тощо. Помітне місце посідає регіон за запасами нафти, природного газу. Більшість продукції гірничодобувної промисловості експортується.
Кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства. Особливо виділяються райони тропічного та субтропічного сільського господарства. Рослинницька та тваринницька продукція значною мірою експортується. Склалося кілька напрями спеціалізації, наприклад, регіони виробництва кави, бананів, м'яса, зерна тощо.
Багатством регіону є ліси, площа яких і якісний склад дають підставу називати Латинську Америку «легенями світу». Тут є величезні запаси гідроресурсів


Слайд #4
Населення
Країни Латинської Америки мають неоднорідний етнічний склад населення. Сучасні латиноамериканські нації сформувалися в умовах потужних імміграційних потоків на основі змішування трьох рас. Корінне населення — індіанці — у процесі колонізації були витіснені у важкодоступні гірські райони, де донині живуть їхні нащадки, або змішалися з прибулими. Негри завозилися з Африки для роботи на плантаціях. Тому населення країн складається з білого, негритянського населення та груп зі змішаними расовими ознаками (метиси, мулати та самбо).
За характером відтворення населення більшість країн Латинської Америки перебувають в умовах переходу від другого до першого типу відтворення населення. Чисельність населення зростає, але не так швидко, як у країнах Азії.
Розміщене населення дуже нерівномірно. Середня густота населення становить всього 23 особи/км кв., однак на узбережжі Атлантичного океану густота населення доволі велика. Саме в цих районах проживає основна частина мешканців.
Приблизно 2/3 населення регіону живе в містах. Урбанізацією охоплені всі країни Латинської Америки. У кожній країні є 2-3 крупні агломерації, найбільші з них — Буенос-Айрес, Мехіко, Сантьяго, Гавана та ін. У Бразилії агломерації Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу утворили мегалополіс. Темпи урбанізації не відповідають темпам індустріалізації, тому в Латинській Америці відбувається «несправжня урбанізація». Чисельність міських жителів збільшується за рахунок міграції сільського населення, яке переселяється в міста в пошуках роботи.
Релігійна структура населення Л. А. відзначається абсолютним переважанням католиків (більше 90%), оскільки в колоніальний період католицизм був єдиною обов’язковою релігією, а належність до інших віросповідань переслідувалась інквізицією. Після війн за незалежність стала визнаватися і конституційно закріплятися свобода віросповідання, а в низці держав (Бразилія, Гватемала, Гондурас, Еквадор, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Уругвай і Чилі) було проголошено відокремлення церкви від держави.
Але в Аргентині, Болівії, Венесуелі, Гаїті, Домініканській Республіці, Колумбії, Коста-Ріці, Парагваї та Перу залишилося в силі так зване право на патронат, яке дає уряду підставу втручатися у церковні справи та надавати церкві державну допомогу. Колумбія (з 1887 р.) і Домініканська Республіка (з 1954 р.) зв’язані з Ватиканом конкордатом – угодою щодо правового регулювання католицької церкви.


Слайд #5
Загальна характеристика господарства
За рівнем розвитку країни Латинської Америки належать до двох типів. Куба — країна централізовано керованої економіки. Решта держав регіону належать до країн, що розвиваються, серед яких своїм розвитком виділяються Бразилія, Мексика, Аргентина.
Латинську Америку вважають одним з найбільш економічно прогресуючих регіонів світу. Сучасному господарству країн притаманні деякі спільні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону.
По-перше, це багатоукладність, як у сільському господарстві (латифундизм і пов'язані з ним докапіталістичні аграрні відносини), так і у промисловості (ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик складають разом майже половину робочої сили).
По-друге, спільною негативною рисою країн регіону є спеціалізація гірничодобувної промисловості на видобутку одного виду сировини та монокультурність у сільському господарстві. Розвиток в окремих країнах обробної промисловості сприяв подоланню вузької спеціалізації. Наприклад, на кінець 70-х років у восьми країнах продукти одного-двох найменувань давали від 50 до 98% експорту. Наприкінці XX ст. становище майже не змінилося.
По-третє, спільною проблемою для всіх країн є залежність від іноземного капіталу. Гострою залишається проблема погашення зовнішнього боргу. Розмір процентів за кредитами значно перевищує фінансові можливості країн Латинської Америки.


Слайд #6
Сільське господарство
Дотепер сільське господарство є основною сферою матеріального виробництва багатьох латиноамериканських країн, хоча загалом по регіону його частка в структурі ВНП становить лише 13 %. Особлива його роль у країнах Центральної Америки і Карибського басейну, для більшості яких експорт продовольства і сировини рослинного й тваринного походження є основним джерелом валютних надходжень.
Відсталість сільського господарства багато у чому спричиняє обмеженість внутрішнього ринку навіть найрозвинутіших країн регіону. У галузі функціонують два типи виробничих структур — великі поміщицькі маєтки (латифундії) та дрібні господарства. Приблизно 1 % господарств площею понад 5 тис. га кожне володіють 60 % сільськогосподарських угідь, а 7,5 млн дрібних середньою площею 4,5 га кожне (понад 3/4 усіх господарств) — лише 1/5 угідь. У Латинській Америці обробляється лише 8 % сільськогосподарських площ. Велика територія регіону вкрита лісами (63 %) або зайнята під пасовища (29 %). Орні землі займають до 80 млн га.


Слайд #7
Тваринництво та рослинництво
За загальною вартістю воно дає 1/3 сільськогосподарської продукції регіону. Найбільш розвинуте в Аргентині (за виробництвом яловичини посідає 1-ше місце у регіоні) та Уругваї. Зростає виробництво продуктів тваринництва у Бразилії, Колумбії та деяких країнах Центральної Америки, що пов'язано зі збільшенням попиту на них на світовому ринку. Поголів'я великої рогатої худоби налічує 345 млн, свиней — 80 млн, овець — понад 91 млн, кіз — майже 32 млн. Основна його частина зосереджена у великих господарствах, які здебільшого працюють на зовнішній ринок.
У горах розводять лам — тварин із сімейства верблюдових (лама, альпака, уарісо, вікунья, гуанако). Ламу було одомашнено приблизно у І тис. до н.е., але спершу використовували її лише як в'ючну тварину. Згодом стали використовувати шкіру, вовну, м'ясо. Альпака менша за ламу, розводять її переважно заради вовни. Поширена у високогірних районах, де вівчарство вже неможливе. Уарісо — гібрид лами та альпаки — цінна своєю вовною. Вікунья та гуанако є дикими тваринами.
У структурі аграрного сектора переважає рослинництво. Найпоширенішою зерновою культурою є кукурудза. З нею конкурують: у вологих районах між двома тропіками – касова, маніок, юка, банани і, частково, рис; у гірських районах – картопля та квасоля; в «Південному конусі» – пшениця. З олійних найбільше значення мають соя та соняшник, а також насіння бавовнику. Вирощують різноманітні овочі та фрукти тропічних і помірних широт, цукрову тростину, з текстильних – бавовник і сизаль, а також тютюн. Особливе місце посідають такі культури, як кавове та шоколадне дерева. Кукурудза, картопля, квасоля та маніок, соняшник, шоколадне дерево, тютюн і сизаль є місцевими культурами. Пшеницю, рис, кавове дерево, цукрову тростину завезли європейці. Головним у рослинництві є споживчий сектор. Разом з тим, Латинська Америка виступає як один з важливих експортерів продуктів тропічного землеробства. Частка постійних насаджень тут вища, ніж у Європі, Африці або Південно-Східній Азії. Головними експортними культурами стали (в дужках – частка регіону в світовому експорті) – кава (61%), какао (22%), тростинний цукор (58%) і банани (80%). Експортують також, але в менших кількостях бавовну, тютюн, апельсини тощо, а з «Південного конусу» – пшеницю, кукурудзу, сою-боби, соняшникову олію і виноградні вина. Структура сільськогосподарського експорту не є постійною, а змінюється залежно від попиту на світовому ринку і технічних та агротехнічних можливостей його задовольнити. Новим експортним товаром нещодавно стали квіти. Літаками з Колумбії в США доставляють орхідеї, хризантеми, гвоздики.


Слайд #8
Експорт та імпорт
Зовнішньоторговельні операції орієнтовані на ринки США, Західної Європи та Східної Азії. У структурі експортно-імпортних операцій переважає вивіз сировини та напівфабрикатів, завозять у регіон переважно готові товари. Товарний експорт - головна стаття валютних надходжень майже всіх країн континенту, за винятком Мексики, де переважають валютні надходження від туризму. ' шести найрозвинутіших країнах Латинської Америки намітилась тенденція д поступового переходу на експорт готових товарів і послуг.
Потреби в імпорті переважають можливості експорту, тому структур зовнішньої торгівлі незбалансована. Всі країни Латинської Америки залежать ві зовнішніх позик та інвестицій. Всі країни регіону вивозять продовольство - кави какао, цитрусові, банани, цукор, зернові, м'ясо. Окремі мають вузьку спеціалізацію. Наприклад, світовим експортером кави є Бразилія, Колумбія, зернових - Аргентина, бананів - Еквадор. Аргентина та Уругвай - визнані світові лідери в експорті шкіри та м'яса. У світовому експорті сільськогосподарської продукції частка Латинської Америки у 1993 р. становила: кави - 56 %, бананів - 78 %, яловичини - 27 %, бавовнику - 19 %.
Близько 1/4 товарного сировинного експорту припадає на нафту та нафтопродукти. Крім того, з країн Латинської Америки вивозять чорні та кольорові метали. Таї Чилі вивозить мідь, Перу - свинець та мідь, Болівія - олово, Ямайка - боксити. З готових товарів країни Латинської Америки експортують напої і тютюн (близько 10 % експорту), хімічні товари - 10 %, транспортні засоби і обладнання - 33-35 %. Нині значну частку експортних товарів становлять готові вироби але з них 1/3 - це напівфабрикати (тютюн і деякі хімічні товари).
Отже, країни Латинської Америки не мають досконалих національних господарств, які розвиваються тільки на вітчизняній сировинній базі та виробляють не обхідні для населення товари, але беруть активну участь у міжнародному поділі.


Слайд #9
Україна і Латинська Америка
Перші спроби встановлення дипломатичних відносин України з державами Латинської Америки мали місце ще на завершальному етапі національно-демократичної революції 1917-1921 рр. На початку 1921 р. Аргентина визнала УНР і вже 31 березня Голова Директорії та Головний Отаман Військ УНР С. Петлюра у Тарнові підписав Миколі Шумицькому (радник Дипломатичної місії УНР у Парижі) призначення бути "Дипломатичним Представником Уряду УНР до Високого Уряду Республіки Аргентини". Він був уповноважений вносити до аргентинського уряду та інших офіційних представників "заяви, ноти, меморандуми і ін. в справах політично-дипломатичних, економічно-торговельних та фінансових, вести в тих справах з відповідними Представниками Аргентинського Уряду переговори і заключати та підписувати у вищенаведених справах договори – конвенції, представивши їх на попереднє затвердження Урядові УНР".
М. Шумицькому доручалося й "повести відповідну акцію в справі визнання УНР також з боку Урядів других Республік Південної та Центральної Америки, куди в випадку позитивного вирішення справи будуть делеговані Урядом УНР відповідні Представництва" (ЦДАВО України, ф. 3696, оп. 2, спр. 286, арк. 80-81). Але з об’єктивних обставин український дипломат не приступив до виконання своїх обов’язків у Буенос-Айресі.
У 1922-1923 рр. дипломатичним представником екзильного уряду ЗУНР у Бразилії був Петро Карманський (1878-1956), викладач гімназії та поет-лірик і перекладач. Про свою діяльність він залишив спогади "Між рідними в Південній Америці". На засіданні ІІІ сесії Асамблеї Ліги Націй 13 вересня 1922 р. головуючий - представник Бразилії Да Гама у виступі з питання державного статусу Східної Галичини підтримав протест західноукраїнської делегації щодо незаконності проведення там виборів до польського Сейму.
В 1991 р. першими з латиноамериканських держав визнали незалежність України і висловили готовність встановити з нею дипломатичні відносини Аргентина (5 грудня), Куба (6 грудня), Коста-Ріка (20 грудня) і Мексика (25 грудня). На кінець 2000 р. українські посольства діяли в Аргентині (за сумісництвом – у Республіці Чилі, Східній Республіці Уругвай та Республіці Парагвай), Федеративній Республіці Бразилія (за сумісництвом – у Республіці Болівія, Боліварській Республіці Венесуела та Республіці Еквадор, генеральне консульство – в Куритибі), Республіці Куба та Мексиканських Сполучених Штатах.


Слайд #10
Підготувалаучениця 10 класуДубенського НВК “школа-гімназія”Штогрин Ірина