Презентація на тему «Українські народні танці» (варіант 1)

Українські народні танці
Підготувала
учениця 9-В класу
Кошина Анна

Український танець
Українські народні танці, запальні і ліричні, нестримні і повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється характер, висока і самобутня культура нашого народу. Успішні гастролі Державного заслуженого ансамблю танцю УРСР та інших танцювальних колективів утвердили і прославили українське народне танцювальне мистецтво, завоювавши палких шанувальників на всіх континентах.
Фольклорні й сценічні танці мають як спільні, так і відмінні риси. Фольклорний танець — це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується в першу чергу для себе, а потім — для глядача (товариства, гурту, громади). Сценічний танець призначений в першу чергу для показу глядачеві і виключає будь-які елементи експромту. В українському народному танці часто наявний елемент змагання: двох парубків, парубка з дівчиною, або танцюриста з музикантом. На сцені таке змагання може бути свідомо поставлене хореографом, як елемент сюжету танцю.

Історія
Найдавнішими слідами танцювального мистецтва в Україні можна вважати малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, котрі одну руку кладуть на талію, а другу заводять за голову. Такі рухи зустрічаються в сучасних танцях. Зображення танцюристів і музикантів є на фресках Софіївського собору в Києві 11 століття. На думку деяких дослідників срібні фігурки чоловічків з Мартинівського скарбу 4 століття передають один з танцювальних рухів: напівприсядку з широко розставленими ногами і покладеними на стегна руками. Зображення танців знаходимо і в багатьох мініатюрах зі стародавніх літописів. Писемні повідомлення про давні танці дають нам літописці, які називають їх «скакание и топтание», «гульба и плясание», «хребтом вихляние», «плясание и плескание». Літописці-християни називають такі дії «бісівськими», або «поганськими». Це дає певні підстави вважати, що первісні танці були тісно пов'язані з прадавнім богослужінням.
Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (напр., деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис.

Танці як елемент обрядовості
Про один із залишків такого язичницького обряду, який побутував у церковному богослужінні на Волині (1582), писав Ян Ласіцький. Він повідомляє про вінчання, яке відбувалося близько одинадцятої години ночі. Молодих до церкви супроводжували сопілкарі. Після здійснення церковного обряду священику подають чашу з медовим напоєм, він надпиває її за здоров'я молодих, потім передає нареченим, щоб вони допили священний напій. Далі з голови нареченої знімають зелений вінок і починають його топтати — це означає прощання з дівоцтвом. Тоді священик бере молодих за руки і веде в танець, а всі інші, взявшись за руки, довгим рядом танцюють за ними. Цей своєрідний ритуал, завершується загальни-
ми піснями і танцями з плескан-
ням в долоні. Як видно, до нас
дійшов запис дивовижного поєд-
нання християнського обряду з
прадавнім народовірським зви-
чаєм, який ще пам'ятали в 16 сто-
ліття. Вірогідно, в старіші часи
таку ж роль виконували служи-
телі язичницьких культів.

Танці як елемент обрядовості
Ритуальні танці досі ще побутують в деяких регіонах України. Наприклад, гуцульські танці «Кругляк» і «Освячення зерна». За своєю символікою вони подібні. Танець «Освячення зерна» виконувався на Різдво сильними, здоровими чоловіками: на білій плахті лежить зерно, навколо нього, взявшись за руки, танцюють в напрямку руху сонця ритуальний танок, який надає зерну магічної сили плідності. Далі освячене таким чином зерно висипають в поділ господині. Символіка танцю передає уявлення про чоловічу запліднюючу силу і жіночу — народжуючу. Навесні це освячене зерно, перемішавши з
іншим посівним зерном, господар посіє на ниву. Танець «Кругляк» виконується також одруженими чоловіками при освяченні пасіки. Топірці кладуть по колу, у вигляді сонця, зерно освячують в шапках, потім висипають господині в запаску. Цей ритуальний танок має сприяти здоров'ю бджіл, доброму медозбору. Співається пісня, «щоб бджоли були веселі». Звучать побажання: «Дай,
Боже, щоб пасіка була така велична, як свята були величні». Освяченим зерном господарі будуть навесні посипати вулики, коли вперше випускатимуть бджіл.

Хороводи
Хороводи — один з найдавніших ви-дів народного танцювального мистецт-ва. Виконання їх колись пов'язувалося з обрядовими діями, традиційною зуст-річчю весни (весняний цикл танців), від-значенням літа (купальський цикл тан-ців), зустріччю Нового року. Найпоши-ренішими були веснянки, гаївки, танки. Тепер хороводи втратили своє обрядо-ве значення. Вони міцно увійшли до ре-пертуару професіональних і самодіяль-них виконавських колективів, особливо дитячих.
За темами хороводи можна поділити на три групи:
хороводи, в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак», «Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.);
хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-гілочки», «Пташка» тощо);
хороводи, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа («А вже весна», «Марена» та ін.).
Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається в пісні. Отже, текст в обрядових танцях має першорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його хореографічний малюнок.

Хороводи
Широко використовуються хороводи і на сцені драматичних театрів, де вони вводяться в театральну дію як етнографічні елементи спектаклю і часто становлять органічну частину розвитку драматичної дії (хоровод «Король» у п'єсі «Невольник» М. Кропивницького).
Мелодичний матеріал хороводних пісень зустрічається в дитячій опері М. Лисенка «Зима й Весна», а також у балетах «Пан Каньовський» М. Вери-ківського та ін. Чудесні народні мелодії хороводів звучать у симфонії № 2 Л. Ревуцького, у «Веснянках» М. Вериківського, «Пам'яті Лесі Українки» А. Штогаренка, в сюїті «Колгоспне свято» В. Нахабіна та ін.
Чимало хороводних пісень використано в інструментальній музиці російських композиторів (Перший фортепіанний концерт і Друга симфонія П. Чайковського тощо). Композитори і хореографи створюють також оригінальні хороводи. Ряд визначних хороводів на сучасну тематику написав Г. Верьовка («Величальна» та «Урожайна святкова» на слова М. Стельмаха, «Хоровод дружби» на слова Т. Масенка).
Хороводи є однією з найстаріших ху-дожніх форм народного мистецтва взагалі і танцювального зокрема. Образність му-зичної і хореографічної мови хороводів привертала і привертає увагу професі-ональних композиторів і хореографів.
Хороводи зустрічаються в балетах і операх як елементи народних обрядів (опера «Майська ніч» М. Римського-Корсакова, «Утоплена» М. Лисенка та ін.).

Побутові танці
Побутові танці беруть свій початок у хороводах, які є основою української народної хореографії. В цих танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо.
Танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п'єси.
Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. їх виконують на масових вечорах, гулянках тощо.
До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:
метелиці, гопаки, козачки;
коломийки, гуцулки, верховини;
польки та кадрилі.
У побутових танцях тепер немає тексту,
залишилися лише окремі вигуки, слова чи
строфи-триндички, які проказують
виконавці в кульмінаційні моменти танцю.

Гопак
Гопак — традиційний український народний танець запорозького походження. Виконується соло або групами в швидкому темпі з використанням віртуозних карколомних стрибків. Гопак виник у побуті Війська Запорозького. Спочатку виконувався чоловіками; сучасний гопак танцюють чоловіки й жінки, однак чоловіча партія залишається провідною. У виконання гопака включаються елементи хореографічної імпровізації: стрибки, присядки, обертання й інших віртуозних танцювальних рухів. Існують різні варіанти гопака — сольний, парний, груповий. Гопак нерідко має величний, героїчний характер. Пісенні й інструментальні мелодії гопака виконуються в народі й як самостійні музичні п'єси.

Бойовий гопак
Свідчення зв'язку танцю Гопак із бойовими мистецтвами є доведена схожість великої кількості його елементів із бойовими рухами. Так, візантійський історик IX ст. Лев Діакон у «Хроніках», описуючи походи князя Святослава, називав волхвів дітьми сатани, котрі навчалися мистецтва воювати за допомогою танців. Згодом мандрівника із Франції, що випадково потрапив у Запорізьку Січ, здивував такий факт: козаки весь день тренувалися під власний спів, при цьому їхні рухи були дуже схожі на танцювальні.
У Музеї історичних коштовностей України зберігаються відлиті із золота фігурки танцюючих чоловіків: вузькі чоботи, широкі шаровари, вишиванки, довгі вуса. Усі вони дуже нагадують козаків. Дана скульптурна група датується VI століттям.

Сюжетні танці
Цей жанр танцювального мистецтва українського народу виник пізніше, ніж хороводи.
В сюжетних танцях засобами народ-ної хореографії відображаються кон-кретні явища навколишнього життя і природи. Назва танцю виз-ачається йо-го змістом. Наприклад, танець «Лісору-би» дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу.
В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцюваль-них фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.
Щодо тематики сюжетні танці можна розподіляти на групи, де основною темою є:
праця («Шевчик», «Коваль», «Косар», «Лісоруби», «Льон» та ін.);
народна героїка («Опришки» «Аркан» тощо);
народний побут («Катерина», «Коханочка», «Волинянка», «Горлиця»);
окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії («Гонивітер», «Зіронька», «Віз» та ін.);
звички птахів і тварин («Гусак», «Бичок» та ін.).
Сюжетні танці художньо найдосконаліші і найрізноманітніші щодо тематики.

Українські народні танці, так само як і інші види народної творчості, розви-валися протягом всієї історії українсь-кого народу. У народному танці знай-шли своє відображення радість, зав-зята веселість, м'який гумор та інші риси, притаманні українському національному характеру.

Дякую за увагу!