Презентація "Орфоепія в українській мові"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Орфоепія в українській мові"
Слайд #1
Орфоепія в українській мові


Слайд #2
План
Орфоепія як розділ мовознавства.
Основні правила української орфоепії.
Український діалект.
Історія формування української орфоепії.
Висновок


Слайд #3
Орфоепія


Слайд #4
Орфоепічний словник української мови


Слайд #5
Основні правила української орфоепії
Звуки
Вимова
Приклади
Усі наголошені, а також [а], [і], [у] завжди в усіх позиціях
Чітко й виразно
(не скорочуються, не переходять в інші звуки)
Вечір [ве́ч’ір]
Молотити [молоти́ти]
Мороз [моро́з]
[о] ненаголошений перед складом з наголошеним [у], [і]
Нечітко,
з наближенням до [у]: [оу]
Голубка [гоулу́бка]
Кожух [коужу́х]
Тобі [тоуб'і]
ненаголошений [е]
ненаголошений [и]
Нечітко,
з наближенням до [и] - [еи]
з наближенням до [е] - [ие]
Перон [пеиро́н]
Листок [лиесто́к]
Весна [веисна́]
Голосні


Слайд #6
Звуки
Вимова
Приклади
Приголосні перед голосними і в кінці слова
Вимовляються чітко
Дуб [ду́б]
[ж], [ч], [ш], [ ], [б], [п], [в], [м], [ф], [ґ], [к], [х], [г]
завжди твердо,
напівпом'якшено тільки перед і
Степ [сте́п]
Довідка [до́в’ідка]
Дзвінкі перед глухими
вимовляються дзвінко; оглушується тільки [г] та префікс з-
Рибка [ри́бка]
Вогко [во́хко]
Зсунув [с:у́нув]
Глухі перед дзвінкими
Вимовляються як парні їм дзвінкі
Боротьба [бородʹба́]
[ ] та [ ]
неподільні, злиті звуки (африкати)
Джем [ е́м]
Дзвінок [ віно́к]
[д], [т], [з], [с], [ ] [ц], [л], [н]
Перед м'якими вимовляються м'яко
Пісня [п’ісʹнʹа ]
Приголосні


Слайд #7
ЗВУКОСПОЛУЧЕННЯ
вимова
приклади
-ться, -шся в дієсловах
вимовляються як [цʹ:а], [cʹ:а]
сміється - [смійе́цʹ:а]
дивуєшся - [диву́йеcʹ:а]
-жся, -чся в дієсловах наказового способу
вимовляються як [зʹсʹа], [цʹcʹ:а]
обмажся - [обма́зʹсʹа]
префікси роз-, без-
дзвінко при повільному темпі;
глухо в швидкому темпі
Безсилий [беизси́лий],
[беис:и́лий]
ЗВУКОСПОЛУЧЕННЯ
УВАГА! Порушення орфоепічних норм мови завжди негативно впливає на сприймання змісту мовлення, зосереджує увагу співрозмовника або слухача не на змісті, не на тому, про що йдеться в мовленні, а на його звуковому оформленні; часто недодержання орфоепічних норм може спричинити спотворення висловлюваної думки; воно завжди викликає небажані, неприємні емоції у співрозмовників та слухачів.


Слайд #8
На жаль, порушення орфоепічних норм у практиці українського усного літературного мовлення трапляється ще досить часто. Інколи помилка зумовлюється пропуском одного із звуків, наприклад:
Правильно
Плутати
Плутаю
Плутають
Неправильно
Путати
Путаю
Путають
Дуже часто у мовленні замість [ф] вживають [хв], а замість [хв] -[ф]
факт
фарба
фахівець
Феномен
форматний
функціонувати
хвала
хвороба
хвакт
хварба
хвахівець
хвеномен
хворматний
хвункцюнувати
фала
фороба


Слайд #9
Український діалект
Діале́кт— різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю. Відтак, розрізняють територіальний і соціальний різновиди діалектів. Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту.


Слайд #10
Карта діалектів України


Слайд #11
Північне наріччя
Південно-східне
Південно-західне
глива (груша)
жалива (кропива)
крумплі (картопля)
гладишка (глечик)
курай(перекотиполе)
ярець (ячмінь)
коросліп (пролісок)
скот (худоба)
вивірка (білка)
ляскавиця (грім)
бовдур (димар)
когут (півень)
мигунка (блискавка)
вагани (ночви)
льоха (свиня)
товар (худоба)
кип’яч (окріп)
тайстра (торба),
хупавий (гарний)
киря (сокира)
нанашко (хрещений батько)
конопляник (горобець)
випасатися(тинятися)
банітувати (лаяти)
клювок (дятел)
зобува (взуття)
пантрувати (стежити)
копаниця (лопата)
кабиця (літня піч)
маржина (худоба)
живець (джерело)
хвища (сильний дощ)
витуманити (видурити)
веселуха (райдуга)
желіпати (кричати)
окмітовувати (помічати)
Словник діалектів


Слайд #12
Історія формування української орфоепії.
Більшість норм української орфоепії склалася ще в XIX — на початку XX століття в процесі формування сучасної української літературної мови. Проте несприятливі умови, в яких перебувала українська мова за часів царизму, роз'єднання українського населення аж до 40-х років ХХ століття державними кордонами, гальмували цей процес, а разом з ним гальмували й становлення та стабілізацію єдиних орфоепічних норм. Умови для остаточного усталення орфоепічних норм української мови створилися лише за радянського часу, а їх поширення на всю українську територію стало можливим тільки після возз'єднання всього українського народу в єдиній українській радянській державі.


Слайд #13
● Висновок
Українська орфоепія характеризується відносною простотою, що полегшує її засвоєння, полегшує обов'язкове додержання її норм. Простота правил літературної вимови зумовлюється, з одного боку, тим, що в українській орфографії переважає фонетичний принцип передавання звуків на письмі, а це зменшує розбіжність між вимовою і її писемним оформленням. З іншого боку, українській орфоепії не властива надлишкова варіантність вимовних норм, що не несуть будь-якого фонологічного навантаження.
Її функціональна досконалість забезпечується загальнонародним, наддіалектним характером, відповідністю вимовних норм закономірностям фонетичної системи літературної мови та їх стабільністю.
Орфоепія — один з найважливіших компонентів багатогранного комплексу різноманітних засобів мовного спілкування. Цим визначається її місце і вага в усному літературному мовленні.
Висновок