Презентація "Кінематограф України"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Кінематограф України"
Слайд #1
Кінематограф України


Слайд #2
ПЕРШІ КІНОЗНІМАННЯ
У 1893 році головний механік  Йосип Тимченко винайшов прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світі кінозйомки — зафільмував вершників і метальників списів.


Слайд #3
ПІОНЕРИ УКРАЇНСЬКОГО КІНЕМАТОГРАФУ
Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка».


Слайд #4
НІМЕ КІНО
1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику. (майбутню Київську У цей час в Україні з'явилися екранізації творів — «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін».


Слайд #5
Постер до фільму
«Броненосець Потьомкін»
Режисер Сергій Ейзенштейн


Слайд #6
Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка — кіностудія, міститься в Києві. Кінопідприємство, що придатне для зйомок фільмів різної постановчої складності та будь-яких жанрів.


Слайд #7
ФІЛЬМИ О. ДОВЖЕНКА
Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930).. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів.


Слайд #8
ЗВУКОВЕ КІНО
У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова “Симфонія Донбасу”Наприкінці 1930-х вийшли фільми «Щорс» (1939) Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігора Савченка — дивовижне поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості.


Слайд #9
ФІЛЬМИ 1945-56РР.
Хоча українські фільми 1945-53 рр. були обмежені жорсткими канонами «соціалістичного реалізму», але на екрані в цей час з'являються високофахові роботи кінооператорів («Подвиг розвідника», 1974, режисер Борис Барнет, оператор Данило Демуцький; «Тарас Шевченко», 1951, режисер Ігор Савченко, оператор Данило Демуцький та інші).


Слайд #10
КІНО «ВІДЛИГИ»
У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х — поч. 60-х рр. стрімко з'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери Марлен Хуцієв і Фелікс Миронер), «Спрага» (1959, Євген Ташков), «Іванна» (1960, Віктор Івченко), «Сон» (1964, Володимир Денисенко) «За двома зайцями» (1961, режисер Віктор Іванов).


Слайд #11
УКРАЇНСЬКЕ ПОЕТИЧНЕ КІНО
У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).


Слайд #12
Радянське кіно України 1970-80-х років
У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються хвилі арештів та серії політичних процесів (див. Дисидентський рух). Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко почали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»).Попри бюрократизм українського кінопроцесу часів брежнєвської реакції в 1970-80 рр. з'являється низка фільмів, створених сильними творчими особистостями. На порозі «застою» Леонід Биков знімає картину «В бій ідуть одні „старики“ (1972), а в 1983 р. Роман Балаян, після кількох високофахових екранізацій російської літературної класики, у фільмі „Польоти уві сні та наяву“ точно передає феноменологію того часу.Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артан'ян і три мушкетери» (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, режисер Костянтин Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, режисер Станислав Говорухін), «Зелений фургон» (1983, режисер Олександр Павловский), «Чародії» (1982, режисер Костянтин Бромберг), «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, режисер В'ячеслав Криштофович).


Слайд #13
Неігрове та анімаційне кіно
У 1970-80-ті роки справжній розквіт переживало українське неігрове кіно. Київська студія науково-популярних фільмів зняла величезний масив стрічок, серед яких зустрічалися справжні шедеври жанру („Мова тварин“, „Чи думають тварини?“, „Сім кроків за горизонт“ режисера Фелікса Соболєва та ін.).Надзвичайно успішним був цей період і для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал „Як козаки…“), Давида Черкаського („Пригоди капітана Врунгеля“, „Крила“ та ін.), Леоніда Зарубіна („Солом'яний бичок“), Володимира Гончарова („Чумацький шлях“) прославили українську анімацію за межами країни.


Слайд #14
Кіно „перебудови“
За „перебудови“ створюється багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці — „Астенічний синдром“ Кіри Муратової (1989); „Бич Божий“ Олега Фіалка (1988); „Розпад“ Михайла Бєлікова (1990) та інші. Фільм Юрія Іллєнка „Лебедине озеро. Зона“ (1989) здобув широкий міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.


Слайд #15


Слайд #16


Слайд #17


Слайд #18


Слайд #19


Слайд #20