Презентація "Мерлін Монро"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Мерлін Монро"
Слайд #1
Мерилін Монро
Учениці 11Б класу
Безгачевої Ірини


Слайд #2
Мерилі́н Монро́ (англ. Marilyn Monroe, справжнє ім'я: Норма Джин Мортенсен (Бейкер), англ. Norma Jeane Mortensen Baker, * 1 червня 1926, Лос-Анджелес—† 5 серпня 1962) — американська кіноактриса, співачка, модель, секс-символ 1950-х.


Слайд #3
Перші ролі
Під час відсутності Догерті, Норма Джин пішла працювати на авіаційний завод, що випускав ДПЛА Radioplane OQ-2. Напркінці 1944 року, коли Норма Джин працювала в «Рейдіоплейн», з'явився армійський фотограф - Давід Коновер. Він фотографував для журналу «Янкі» жінок, які виконували військове замовлення. Він запримітив Норму і запропонував їй зробити фотосерію. Він переконав її звернутися до модельного агенства "The Blue Book Modeling Agency". Норма звільняється із заводу і йде працювати моделлю. Вона вивчає творчість Джин Гарлоу та Лани Тернер. Їй повідомили, що вони шукають моделей із світлішим волоссям, тому вона вибілила своє темне волосся до золотистої білявки. Напередодні Різдва 1945 року Догерті заявив, що вона має обрати щось одне: або зніматися для журналів, або бути його дружиною. Шлюб довго не протримався — 13 вересня 1946 року вони розлучилися.
Монро стала однією з найуспішніших моделей агенства: вона з'являлась на обкладинках десятків журналів. Це привернуло увагу представника кіностудії «20th Century Fox» Бена Ліона і він запропонував їй провести кінопроби. Вона підписала стандартний шестимісячний контракт із зарплатою $125 на тиждень. На студії їй запропонували імена Керол Лінд, Клер Норман та Мерилін Міллер, але в результаті зупинились на імені, під яким вона згодом стала знаменитою, — Мерилін Монро. Прізвище Монро належало її бабусі. Першою роботою Мерилін був фільм 1947 року - «Жахлива місс Пілгрім » («The Shocking Miss Pilgrim»), де вона зіграла телефоністку. Після цього в неї було ще декілька незначних ролей. Контракт Монро закінчився в 1947 році і не маючи іншої роботи вона позує оголеною для фотографій. В тому ж році вона виграє титул "Miss California Artichoke Queen" на щорічному фестивалі в Кастровілі.
У 1988 році журнал «Пентгаус» опублікував сенсаційний матеріал про те, що був знайдений фільм еротичного змісту 1944 року за участю Норми. Згодом, втім, експерти прийшли до висновку, що дівчина на цій плівці, що отримав назву «Стриптиз і пляшка кока-коли», не була Мерилін.


Слайд #4
Перелом: 1948-1951
У 1948 році Монро підписала шестимісячний контракт із Columbia Pictures і була представлена голові студії викладачкою акторського мистецтва Наташею Лайтес (Natasha Lytess), яка була її вчителькою протягом декількох наступних років. Вже в жовтні 1948 року вийшов у прокат створений на кіностудії «Columbia Pictures» фільм «Хористки» — перший фільм, у котрому Мерилін говорила й співала. Наступною була невелика роль у фільмі "Щаслива любов" (Love Happy) (1949). Після цього її помічає акторський агент - Джоні Гайд. Він влаштовує її у фільми «Асфальтові джунглі» (англ. The Asphalt Jungle) та «Все про Єву» (англ. All About Eve). Після успіху цих фільмів він домагається підписання семирічного контракту зі студією «20th Century Fox».
У 1951 році Мерилін Монро вступає до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, де вивчає літературу та мистецтво. У цей період вона має декілька незначних ролей. В березні 1951 році, вона виконує роль ведучої на 23-й церемонії вручення премії«Оскар». В 1952 Мерилін з'явилась на обкладинці журналу «Look» у светрі Технологічного інституту Джорджії.


Слайд #5
Провідні фільми: 1952-55
У квітні 1952 року з'явилась стаття в журналі «Лайф» присвячена Мерилін Монро. В ній розповідалась про її важке дитинство та виховання, Мерилін була представлена тогочасною "Попелюшкою". У той же час вона починає зустрічатись з відомим бейсболістом Джо ДіМажіо. Цей роман призвів до зростання інтересу з боку преси до акторки. На початку 1952 року виходить фільм «Нічне зіткнення». Цей фільм став успішним, у першу чергу, завдяки інтересу глядачів до Мерилін Монро та отримав схвальні відгуки з боку кінокритиків. За ним у липні 1952 року були випущені ще два фільми - комедія «Ми не одружені» та драма «Можна входити без стуку».
Мерилін стала найпопулярнішою акторкою 1950-х, знявшись у комедіях і мелодрамах, котрі вміло експуатували її зовнішні дані і перетворили її в секс-символ: «Джентльмени віддають перевагу блондинкам» (англ. Gentlemen Prefer Blondes), 1953), «Як вийти заміж за мільйонера» (англ. How to Marry a Millionaire, (1953), «Сверблячка сьомого року» (англ. The Seven Year Itch, 1955), «Ніагара» (англ. Niagara, 1953), «Ріка, звідки не повертаються» (англ. River of No Return, 1954).


Слайд #6
Міжнародний успіх: 1954-57
У середині 1950-х вивчалася в акторській студії у Нью-Йорку — це допомогло їй розвити акторську майстерність і розкрити драматичне дарування у фільмах «Автобусна зупинка» (англ. Bus Stop, 1956), «Принц і статистка» (англ. The Prince and the Showgirl, 1957).
У березні 1954 року Мерилін отримала нагороду «Найпопулярніша актриса», а в січні 1955 року вона оголосила про створення власної корпорації «Мерилін Монро Продакшнс», в якій була президентом і власником контрольного пакету акцій.


Слайд #7
Останні фільми: 1958-62
За підтримки Міллера, Монро повертається в Голлівуд і в серпні 1958 року отримує головну роль у комедії «У джазі тільки дівчата» (англ. Some Like It Hot). Цей фільм мав приголомшливий успіх: він був номінований на шість нагород "Оскар", а сама Мерилін отримала нагороду «Золотий глобус» в номінації Найкраща жіноча роль (комедія або мюзикл). Монро знялась також у комедії «Займемося любов'ю» (англ. Let's Make Love, 1960).


Слайд #8
Смерть
Мерилін Монро померла 5 серпня 1962 року в Брентвуді (Каліфорнія) у віці 36 років від смертельної дози снодійного. Існує багато трактувань причин її смерті — за деякими версіями Монро була вбита.
Існують п'ять основних версій причини її смерті:
вбивство, здійснене спецслужбами за наказом братів Кеннеді для запобігання розголошення їх сексуальних зв'язків;
вбивство, здійснене мафією;
передозування снодійного;
самогубство;
трагічна помилка психоаналітика актриси Ральфа Грінсона, що призначив пацієнтці прийняти хлоралгідрат після прийнятого нею нембуталу.
Яка була істинна причина — невідомо досі.
Відразу після смерті акторки версія про передозування наркотиків широко обговорювалися в американській пресі, викликавши ефект Вертера, в результаті чого сотні американців наслідували її приклад.


Слайд #9


Слайд #10


Слайд #11