Презентація "Український мушкетер"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Український мушкетер"
Слайд #1
Український мушкетер
Енергійне честолюбство, здатність до складних політичних інтриг і хоробрість на межі безумства відзначали не одного полковника, сотника чи священнослужителя ХVII століття . Одним із таких неординарних людей був Юрій Немирич. Його походження, освіта та стиль життя разюче відрізняються від того «шароварного» образу українця, який нам традиційно нав'язують.


Слайд #2
Юрій Немирич
Народився 1612 року на Волині, у княжій родині. Є дані, що предки Немиричів були боярами, котрі в XV ст. втекли до Литви від переслідувань Московського князя. Про свою родину Степан Немирич, брат Юрія, сказав так: «З давніх давен рід наш Немиричів з'єднався з українським народом і кров'ю, і родоводом. Ми діти України». Сім'я була, втім, протестантською і вільнодумною; на першому місці серед людських цінностей у них завжди стояв розум, а вже потім — віра.


Слайд #3
Не дивно, що Юрій отримав не просто добру, а блискучу освіту. Початкову — у Польщі, потім слухав лекції в університетах Лейпцига, Амстердама, в Оксфорді та Кембриджі; був також у Сорбонні. Знав 5 чи 6 європейських мов, видав за кордоном кілька серйозних філософсько-теологічних трактатів латиною. Варто особливо наголосити, що під час студій та закордонних мандрівок Юрій набув переконання у перевазі над всіма іншими республіканського політичного устрою. Мав широкий європейський круг знайомих, зокрема був другом шведського короля. Молодий магнат, який передусім цікавився економікою, міжнародними відносинами, теорією держави й права, військовим мистецтвом, стає послідовним прихильником республіканської форми правління та федеративного устрою держави (найкращий приклад для нього – Швейцарська конфедерація та Голландія), що здатний забезпечити громадянські свободи і релігійну толерантність.


Слайд #4
Ці погляди Юрія Немирича відображені в найвідомішому його творі – трактаті «Discurs de bello Moscovitico» («Роздуми про війну з московитами»). 20-річний юнак (!) досліджує державний устрій і військо московитів: «Непідконтрольний законам священний характер країни так зміцнює владу, що, сповнені забобонної шани, вони ні свободи не прагнуть, ні неволі, само собою зрозуміло, дарованої Богом і царем, не відчувають і не уникають. Звідси цар такого схильного до забобонного страху народу втішається надмірним славослів’ям і найбільшою, порівняно з іншими, могутністю». 


Слайд #5
Військову кар'єру Юрій Немирич розпочав на боці Польщі — брав активну участь у формуванні шляхетського ополчення, став його головою і певний час воював проти війська Богдана Хмельницького. Однак його аналітичний розум швидко усвідомив причини й масштаби війни, її політичну мету. Дуже можливо, що, програвши кілька битв козакам, Немирич повірив у їхню конечну перемогу, а головне — спокусився можливістю взяти участь у розбудові в Україні республіки. Так чи інакше, а він, великий пан, почав схилятися на бік повстанців і невдовзі опинився у близькому оточенні гетьмана Богдана. 


Слайд #6
 Збереглося мало подробиць про пригоди молодого лицаря на Заході. Відомо, що він воював на боці шведського короля, а трохи згодом цим вільнодумцем зацікавилася краківська інквізиція, примусивши його втікати на схід. З 1655 року Юрій Немирич остаточно осів в Україні й працював на її користь — як він це розумів. Тоді ж він прийняв православ'я (акт на зразок короля-протестанта Генріха IV — «Україна варта обідні!»). Богдан Хмельницький завжди цінував бувалих освічених людей, тому полковник Немирич невдовзі став виказувати помітний вплив на політику уряду. Цей вплив він зберіг також за правління гетьмана Івана Виговського.


Слайд #7
Найвизначніший доробок
Найвизначнішим політичним доробком Юрія Немирича (вже за часів Виговського) стали так звані Гадяцькі пакти або трактати, в укладенні яких він відіграв провідну роль. Це був проект союзу України з Польщею «на нових основах співжиття — рівних з рівними, вільних — з вільними». Пакти передбачали повне скасування Переяславських угод. Бо Немирич, як і Виговський, вважав, що «з Польщею нас єднає освіта, а від Москви відбиває її невігластво. Попри одну віру, ми завжди мали більше спільного з католицькою Польщею, ніж із Московією».


Слайд #8
І після того, як гетьман Іван Виговський пішов на денонсацію договору з Кремлем, саме Ю. Немирич став його правою рукою в міждержавних відносинах. Юрій Немирич разом із Павлом Тетерею стояв біля витоків Гадяцького договору 1658 року про федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського. Українські землі отримували б свій уряд (Раду), гетьмана, канцлера (Ю. Немирич був першим претендентом на посаду), судову владу, державну скарбницю, армію (30 тисяч козаків і 10 тисяч найманців). На території Великого князівства Руського скасували дію Берестейської унії. У тій частині, що стосувалася культурної програми, відчувається «рука Немирича»: передбачали вільне книгодрукування, проектували ще одну академію, крім Могилянської, «велику кількість шкіл із вільним викладанням».


Слайд #9
У вирі кривавого протистояння
У «Маніфесті до володарів Європи» (1658), випереджаючи думки, викладені 1710 року Пилипом Орликом, Юрій Немирич доводить необхідність денонсації Переяславських угод. Проте навіть після блискучої перемоги українсько-татарського війська над московітами, під Конотопом 24 – 28 червня 1659 року, справа Івана Виговського була приречена на поразку. Повстання Тимоша Цецюри та Василя Золотаренка, що підтримали полковник Іван Богун і кошовий Запорозької Січі Іван Сірко, перекреслило всі сподівання нашого героя на незалежну Українську республіку. Землі Гетьманщини опинилися у вирі кривавого протистояння.


Слайд #10
Загибель
У кінці серпня 1659 року Юрій Немирич загинув від рук союзної московитам селянської голоти. Це відбулося неподалік Борзни, що на Чернігівщині. Як сказано у «Літописі самовидця», Юрія Немирича «порубали на капусту».


Слайд #11
Ігор Лоський писав: «Убитий українськими руками, що виконували волю ворогів України». Натомість Микола Костомаров із болем у серці констатував: «Українці показали, що вони неспроможні зрозуміти й оцінити цей продукт голів, які стояли вище від рівня цілого народу». Додамо – набагато «нижче», і ця прірва між елітою та «низами» виявилася чи не головною причиною поразки державотворчих сил у другій половині XVII століття. Гетьманська держава опинилася у двадцятилітньому кривавому вирі громадянського протистояння, яке історики дуже влучно назвали Руїною.