Презентація "Дерев’яні храми України"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Дерев’яні храми України"
Слайд #1
«Перлини релігійної культури України»
«Дерев’яні храми України»
Підготувала : учениця 9 класу
Колківського НВК
Годунко Лілія
Вчитель : Наталія Анатоліївна


Слайд #2
Історія дерев'яних церков мало досліджена, нею цікавляться здебільшого архітектори, а не історики. Точний період виникнення дерев'яних храмів на території України не відомий. Найімовірніше, що дерев'яні храми існували ще до Християнства на території України як язичницькі святилища. Такі святилища існували в Карпатах, де місцеві майстри обробляли деревину смереки і будували з неї домівки та храми. Існує гіпотеза, що для язичницьких жерців храми слугували також астрономічними обсерваторіями, через що й будували їх завжди на найвищому місці.
В епоху запровадження християнства дерев'яні храми споруджували переважно у лісистій та лісостеповій місцевості, де було багато деревини. Першу письмову згадку про дерев'яну церкву святого Іллі-пророка у місті Києві на Подолі знаходимо в угоді київського князя Ігоря із візантійською імперією 944 року. Археологоічні розкопки на території села Крилос, Галицького району виявили два кам'яних фундамента колишніх дерев'яних церков XII та XIII століття
Найстарішими дерев'яними церквами України вважають церкву святого Миколи із села Середнє Водяне, у якій 2 зруби збереглися із 1428 року, та церкву святого Миколи із села Колодне у Закарпатській області 1470 року. Ці церкви поєднали у собі готичний стиль тієї епохи та угорські мотиви дерев'яної архітектури.
Найстарішим дерев'яним храмом Подніпров'я є церква святого Архистратига Михаїла із села Дорогинка Фастівського району Київської області 1520-х років, що нині перебуває в київському музеї-скансені «Пирогів». Це типова українська тридільна трибанна тризубоподібна церква.
Історія розвитку


Слайд #3
Архітектурна структура
Архітектурна побудова православних та греко-католицьких дерев'яних храмів України формувалась впродовж багатьох століть за певними канонічними традиціями, а саме із 3 частин: бабинець, нава та вівтар. Бабинець — частина храму, у якому переважно є вхід у храм, місце де перебували переважно жінки старшого віку. Нава є найбільшою частиною храму, переважно схожий за формою із іншими частинами храму. Вівтар за розміром переважно такий самий як і бабинець, там перебуває священик під час літургії, царські ворота та церковний іконостас. Кожну частину храму окремо називають зрубом. Храми, що складаються із 3 частин називають тридільними, зустрічаються і храми із 5 сторін — п'ятидільні і зберігся лише один дев'ятидільний храм із дев'ятьма зрубами.
Для міцності та стійкості дерев'яної церкви її будували на кам'яних фундаментах. Зустрічаються окремі церкви, у фундамент яких вмуровували кам'яні надгробні плити на старі кам'яні хрести. Поверх фундамента складають висушені колоди дуба або смереки однакової довжини та товщини.
Квадратні зруби церкви при куполі зазвичай переходять у восьмикутну форму. Куполи у церквах можуть мати кілька заломів. Найбільше заломів зустрічається у бойківських церквах. Церкви переважно покривають дерев'яним гонтом, що забезпечує забепечує церкві теплозбереження та надає автентичності екстер'єру споруди. Покриття замінюють кожних 30-40 років для запобігання гниття та цвітіння деревини.
Бабинець
Нава
Вівтар


Слайд #4
Усі дерев'яні церкви можна поділити на чотири типи:
1. Найпростіший тип — це прямокутна будівля у вигляді хати, яка поділялася на три частини: бабинець, церкву, вівтар. Іноді така будівля була ускладнена добудовою притвору з заходу або ризниці біля вівтаря.
2. Найбільш поширений тип українських церков — це тризрубні. На території України та поза її межами переважає саме такий тип церкви. Як виняток церкви могли бути двозрубні або чотиризрубні.
3. П'ятизрубні церкви. Цей тип церкви був також досить поширений в Україні. Ці пятизрубні будівлі хрещатої форми ставилися додаванням до нави ще двох зрубів з півночі та півдня. Семизрубні будівлі були винятком (в с. Березні на Чернігивщині (1761 р.)
4. Дев'ятизрубна будівля — це також рідкий тип найбільш розвиненої форми української деревяної церкви. Таку хрещату будівлю утворювали додаванням до п'ятизрубної будови в чотирьох її кутах ще по одному зрубові. Прикладом такої будівлі з девятьма вежами є запорозька церква в Самарі (1772-79 рр.)
Зруби в церквах могли бути більш архаїчної прямокутної форми або пізнішої, розвинутої під впливом стилю бароко, восьмикутної форми. Таку форму надавали зрубам через відрізання від прямокутника кутів. Зруби могли бути на один поверх, але частіше їх ускладнювали у формі веж, додаванням двох, трьох та чотирьох ярусів. В бойківських та лемківських церквах ярусів могло бути ще більше. Перехід від нижчих ярусів до вищих йшов через зменшення і міг бути утворений таким перекриттям: у формі зрізаної чотирьохбічної або восьмибічної піраміди (інколи з заломом) або у вигляді зрізамого конуса з заломом.
Основні форми плану


Слайд #5
Дзвіниці українських церков ставилися завжди окремо від церкви, так як вони ймовірно під час татарських наїздів виконували роль сторожових веж. Дзвіниця була у вигляді вежі з двох або трьох квадратних зрубів покладених один на одного. По мірі віддалення від землі зруби зменшувались. Закінчувались дзвіниці чотирьохгранним шатровим дахом, а пізніше чотирьохсхильним шатровим дахом з грушевидною главкою.
Дзвіниця
Дерев'яна дзвіниця церкви у м. Яворів
Дзвіниця. Ясениця-Замкова, Старосамбірський район
Дзвіниця. Ясениця-Замкова, Старосамбірський район


Слайд #6
Старі іконостаси були на пять, шість і зрідка сім поверхів. Стіни всередині церков не прикрашались, тому що вся увага була звернута на іконостас. Іконостас відповідав архітектурі церкви: кожний його наступний ярус був легший за попередній, а самий верхній відрізнявся легким ажуром, як і вся баня церковна закінчувалася ажурним хрестом.
Інтер'єр


Слайд #7
Українська колядка історико-військового змісту «Ци спиш, ци чуєш, пан господарю» містить слова про будівництво тридільного храму (найімовірніше, тризубоподібного):
«Церков збудовав з трьома вершечки,
З трьома вершечки, з двома оконці.
Єдним оконцем сонінько сходить,
Другим оконцем місяць заходить,
Райськими дверми господар ходить.»
Український письменник Олесь Гончар зробив дев'ятидільний Троїцький храм у Новомосковську Дніпропетровської області головним образом свого відомого роману «Собор», темою якого є зв'язок між ставленням людей до збереження таких старовинних пам'яток і моральним станом суспільства.
Дерев'яні храми України у творах мистецтва


Слайд #8
Розташування
Храми в українській геральдиці
Трибанна церква зображена на гербі Борзнянського району Чернігівської області.
Дев'ятидільний Троїцький храм зображено на гербі міста Новомосковська Дніпропетровської області.
Тридільний однобанний храм зображено на гербі міста Бровари Київської області.
Проблеми збереження
Про українську дерев'яну сакральну архітектуру, способи та проблеми збереження старовинних храмів розповідається в документальному фільмі телеканалу «Глас» «Дерев'яні храми: вічний монолог»


Слайд #9
Форма купольних завершень української церкви була нижчої або вищої грушевидної форми. Такі куполи не виходять за межі вісьмериків або циліндрів-барабанів, на яких вони стоять. На третину або четвертину довжини зверху до низу на куполі робився перехват, а найширша частина була посередині купола. Купол української церкви закінчувався шпилем.
Шпилеве завершення церков в Україні складалося з таких частин: кулька — маківка, півмісяць ріжками догори та мистецько вироблений з заліза ажурний хрест.
Форма куполів


Слайд #10
Найдавніша дерев'яна церква України - храм св. Миколая у закарпатському селі Колодне, заснований 1470 року
Українські дерев'яні храми – прекрасні і автентичні пам'ятки, в яких, напевно, найбільше виражені національні риси архітектури. Козацькі церкви Лівобережжя, храми Поділля, шедеври закарпатської дерев’яної готики, які не мають аналогів у світі, відомі лише обмеженому колу фахівців та аматорів, залишаючись поза увагою внутрішнього туризму, та й суспільства взагалі. Пожежі, замокання, навмисне знесення через міжконфесійні суперечки, варварське обшивання бляхою і пластиком – скільки пам'яток вже втрачено, і скільки ще загине через людську недбалість? Першим кроком до порятунку дерев’яних храмів має стати подолання інформаційного вакууму навколо них. Власне, на це і спрямована наша робота з пошуку, структуризації та поширення інформації щодо пам’яток дерев’яної архітектури.


Слайд #11
Дякую за перегляд !


Слайд #12
Бабинець (синоніми — бабник, гінеконіт) — одна з трьох частин тридільного храму. Назва походить від українського слова «Баба», тобто у церкві в бабинці стояли жінки. Бабинець входить у канонічну, тридільну систему планування православного, переважно дерев'яного храму — бабинець, нава, вівтар.
У храмах більших розмірів зазвичай над бабинцем розміщуються хори.
Бабинець, як частина храму в Україні має різний стиль будування, що зазвичай залежить від етнографічного регіону в якому будується церква. Це поняття останнім часом більше відносять до дерев'яних церков.
На Закарпатті та Лемківщині збереглися дерев'яні церкви стилю наближеного до готичного, де над бабинцем була висока стрімка вежа.
У гуцульських п'ятидільних церквах над бабинцем зазвичай не було куполу.
У подільських та галицьких церквах над бабинцем були переважно куполи, що своєю висотою та формою були симетричними із вівтарною частиною.
Бабинець


Слайд #13
На́ва, також неф (фр. nef, від лат. navis — корабель) — поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою.
Цей термін найчастіше застосовують щодо палаців, різноманітних будинків культури, підземних споруд (зокрема, метрополітену), церков, вокзалів (особливо найперших) та на великих станціях тощо. Образно на неф кажуть також "корабель".
Нава


Слайд #14
Вівта́р, Олта́р (лат. alta ara, altare; старословянське алътарь, олътаръ — високий жертовник) — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos). Спочатку вівтарі споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. Вівтарі, як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. Вівтарі в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді вівтарі просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).
Вівтар